Розділ 4

Прибувши у міжнародний аеропорт Північної Ірландії Белфаст або, як його ще називають, аеропорт Ольдергров, у натовпі я неочікувано помітила свою теперішню родину. Застигла на місці та, не відводячи від них погляду, відчула, як швидко у грудях почало битися серце.

— Елізабет!

Почувши голос Калеба, не відреагувала й поглядом продовжила слідкувати за родиною. Відчувши легкий дотик чоловічих рук, сіпнулася.

— Що трапилось? — запитав Калеб.

— Це моя теперішня родина, — зі сльозами на очах прошепотіла. — Вони завжди любили відпочивати в Ірландії.

Я милувалася семирічною Емілією, матір’ю та батьком, а на серці була туга. Коли матір Мілена повернулася у мій бік та легко усміхнулася, я, не втримавшись, усміхнулася їй у відповідь та стиснула зап’ястя Калеба. 

— Елізабет, ходімо. Через декілька хвилин наш рейс. 

Перевела подих й, останній раз поглянувши на родину, опустила голову та пішла слідом за чоловіком.

У літаку розгорнула паспорт: Елізабет Лалі Делайн. Я залишила прізвище нової родини. Повернула голову й зустрілася поглядом із блакитно-сірими очима. Чоловік примружився та схилив голову набік. Стиснувши кулаки, зітхнула.

— Що знову не так? — запитав Калеб. 

— Все добре! — відповіла. 

А в самої на душі вирував ураган від напливу емоцій. Я була настільки схвильована й перебувала у своїх думках, що не відчула, як літак набирав висоти. Повернула голову до ілюмінатора й побачила лише хмари. Пульсація у руках не проходила. Знову стиснула кулаки та заплющила очі.

— Ти боїшся літати? — позаду почула тоненький голос.

Розплющила очі та оглянулася. Побачила дівчинку, яка була досить схожою на Емілію. Хвилясте біле волосся, сірі очі та така мила й щира усмішка. Дівчинка дивилася на мене та не відводила погляд.

— Ти боїшся літати? — знову запитала.

— Ні, я не боюсь. А ти?

Поряд із дівчинкою сиділа жінка.

— Кларисо, не відвертай увагу дівчини! — строго промовила.

— Не хвилюйтеся, вона мені не заважає! — посміхнулася до жінки.

— А я боюся! — дівчинка притулилася до матері.

— Вибачте, вона дійсно боїться літати, — тихо вимовила жінка.

— Можна? — моя рука зависла над чолом дівчинки. Жінка кивнула головою.

Я долонею провела по голові Клариси. Застосувавши магію та промовивши про себе закляття, забрала її страх. Дівчинка від мого дотику зітхнула та сказала, що хоче спати. Матір поцілувала доньку у чоло та підклала подушку собі на ноги. Я відвернулася. 

— Що ти зробила? — строго спитав Калеб.

— Забрала її страх, — відповіла та закрила очі. 

Відчула на собі його суровий погляд. По тілу пройшлася неприємна вібрація.

— Калебе, якщо тобі не приємна моя присутність, то давай наше спілкування обмежимо.

Чоловік хмикнув. Я повернула голову та помітила його ямочку та лівій щоці. 

— Ми й так наше спілкування обмежили, — нахилився ближче. — Мене все влаштовує. 

— Гаразд! — кивнула. — Ти перший варг, — пошепки сказала на вухо, — який мене дратує.

Чоловік засміявся та, відкинувши голову на сидіння, заплющив очі. Я ще декілька хвилин дивилася на нього. Чула його спокійне дихання та серцебиття. Відвернулася й також заплющила очі. 

Прокинулася вже тоді, коли відчула чиїсь теплі дотики на руці. Розплющила очі та підстрибнула.

— Ми вже прилетіли! — сказав Калеб. 

— Бувай! — крикнула мені дівчинка та помахала рукою.

Вийшли з аеропорту. Доки Калеб пішов за машиною, я дістала карту міста Бухарест, присіла на землю й, оглянувшись, зняла кулон із шиї та прочитала закляття. На карті з’явилася червона краплина магії вогню, яка вела до околиці міста.

— Залишишся в машині й будеш чекати мене! — промовила, коли приїхали до вказаного на карті місця.

Чоловік нахмурився. 

— Це справи відьом! — підморгнувши, вийшла з машини, й Калеб вийшов слідом за мною.

— Гм, невже хвилюєшся, що зі мною може щось трапитися? — сівши на капот машини та закотивши рукава сорочки, з усмішкою запитав.

Видихнула та, повернувшись до нього, промовила:

— Твоє життя для мене має значення, варг, але попереджаю, якщо втрутишся зараз, я тебе не пожалію. Магія вогню може зробити будь-які рани!

Калеб підняв голову до нічного неба й розреготався. Я насупилася й склала руки на грудях.

— Ти це серйозно? — покосився й захитав головою.

— Можливо, й не серйозно, але не провокуй мене! — розізлившись, сказала й, цокаючи підборами по бруківці, пішла шукати будинок зрадниці.

Двоповерхові будиночки виглядали як близнюки. На шиї кулон почав пульсувати, що значило, що я йду у правильному напрямку. Підійшла до одного з будинків під номером тринадцять. Відчула захисний круг із магії. Досить сильний… циганська магія! Доторкнувшись до бар’єра, зціпила зуби й, застосувавши магію вогню, зруйнувала його та під покровом ночі ступила на територію відьми Урсули Бернет.