Розділ 3

— Декілька років тому, під час чергового твого пошуку, на зграю напали строги. У цій битві Калеб втратив… дорогу людину, жінку, яку він кохав! — неочікувано сказала Ада. — Після тих подій він став іншим, а ваш зв’язок, ніби клеймо, супроводжував його. Повір мені, Елізабет, Калеб відчайдушно шукав тебе, але біль від втрати…

Я повернулася до Ади й різко перебила її.

— Розумію, я також втрачала дорогих мені людей, — примружила погляд та склала руки на грудях. — Але твій брат повинен виконати свій обов’язок і не опиратися мені! Я не заради того блукала у темряві, приховувала свій дар від світу, щоб зараз впустити у своє серце жалість.

Я з усіх сил намагалася бути байдужою. Помітила, як Ада знітилася. По дівочих щоках потекли сльози. Вона швидко витерла обличчя й, зітхнувши, опустила голову.

— Ти вважаєш, що я не справедлива до твого брата? — зробила крок.

Ада підняла голову й насупилася.

— Еліас розповідав про тебе, говорив, яка ти добра, смілива та сильна, яка неймовірна, а що я зараз бачу? — скривилася.

— Ти бачиш перед собою природжену відьму, яка віками народжувалася й помирала. Я мала декілька образів, декілька родин, матерів та батьків, які плекали та любили мене, але від яких я змушена була тікати, стираючи їм пам’ять про своє існування! Ти бачиш перед собою природжену відьму з безсмертною душею, й моя душа пам’ятає всіх рідних, всіх захисників-варгів, які оберігали мене від сил зла, які ставали братами та вмирали на моїх руках! Я стала байдужою до чужих почуттів? Ймовірно! — знизала плечима. — Але, можливо, моя байдужість і врятує твого брата від темряви, яка згущається над світом?

Ада швидко закліпала та голосно видихнула. Я повернулася до вікна й, побачивши повний місяць на нічному небосхилі, промовила:

— Час настав!

Ада вийшла зі мною з кімнати. Біля будинку вже чекали Калеб та його родина. Я дістала ніж та зробила надріз на долоні Калеба.

— Щоб здійснити даний ритуал, мені потрібна кров варга, — не дивлячись на чоловіка, промовила.

Такий самий надріз я зробила й собі.

— Не йдіть за мною, я повинна залишитися наодинці! — додала.

Артефакт був схований у печері. Варто було мені його взяти, як зелене світло осяяло підземелля. Артефактом для магії землі слугував камінь авантюрин. Магія землі втілює образ материнства. Як Мати, магія землі несе в собі один із вищих законів світобудови — любов до всього сущого.

Артефактами я вибрала деякі камені, адже саме вони слугують провідниками для магії всіх чотирьох стихій та найкраще втримують всю силу.

Я вийшла на галявину, яку освітив місяць. Зробила коло з магії вогню, авантюрин помістила у чашу, в якій була поєднана моя кров та кров варга.

— Spiritibus terræ, ut praesidium sententias tuas rogabimus interdum et viribus. Suscipe me quasi signum ministerium bonitas et pax. Et magicae magicae iungere ignis et terrae, ad tutelam fidelium!1

Я декілька разів прочитала закляття. Магія землі та магія вогню поєдналися та утворили купол над помешканням варгів. Заплющила очі та знесилена впала. Вогонь згаснув. Відчула пульсацію землі. Духи землі почули мене.

Відчула легкі дотики на щоках. Хтось говорив до мене, я бачила силуети людей. Чиїсь сильні руки підняли мене. Я обхопила когось за шию, й запах мускатного горіха вдарив у ніздрі: насичений, пряний, східний. Розплющила очі й, побачивши Калеба, з полегшенням зітхнула. Він поряд! Чоловік, який опирається мені! Мій захисник — варг!

***

Прокинулася на світанку з першим променем світла. Сніданок у сімейному колі родини Галлагерів пройшов досить швидко. 

— Що плануєш робити? — запитав вожак. 

— Знайти зрадницю та повернути магію повітря. 

Я встала зі столу, разом зі мною встав і Калеб.

— Почекай мене, я йду з тобою!

Помітила, як Ада усміхнулася. Не думала, що після моїх слів дівчина зможе нормально реагувати на мене. Я примружила очі. 

— Що? 

— Калеб ще вчора зібрав речі, — підморгнувши, сказала. 

— Він не зможе покинути тебе, навіть якщо і не бажає цього... служіння! — промовила матір Калеба Анніка. 

Я важко зітхнула. 

— Я також не бажала цього! — склала руки навхрест на грудях. 

— Можливо, й не бажала! — повернула голову й побачила Калеба із сумкою в руках. — Але за дії наших предків ми розплачуємося не одне століття, — додав.

Ми пройшли через портал, який відкрили фейрі, та опинилися в моїй квартирі в місті Белфаст. Я показала Калебу, де знаходиться гостьова та ванна кімнати.

— До повного місяця ще декілька годин, тому можемо відпочити, — промовила.

— А потім... 

— Потім я виконаю ритуал, щоб віднайти відьму! — суворо сказала.

Коли настала темна ніч, а на небі з’явився повний місяць, почала готуватися до ритуалу. Запалила свічки та розташувала їх по колу. Відкрила карту світу. Дістала полинь, звіробій та лаванду. Змішала всі трави у теплій воді та випила настоянку для захисту.