Розділ 6. Анна

Настав сірий, морозний ранок. І ледь на обрії зажевріла смуга світанку, я піднялася. Я лягала, сідала, знов лягала, то подумки рахувала баранів, то кружляла по кімнаті, мов дзиґа — сон не йшов, хоч плач. Не спалося, всю ніч крутилася, як жорно млинове. Я нервувала частково через зміну часових поясів, частково через сумніви з приводу того, чи правильно зробила, приїхавши до Польщі.

Я пройшла навшпиньки повз кімнати Володара, хоча в мене була спокуса заглянути до нього і милуватися його заспаним лицем, але я її поборола.

Тільки одне могло позбавити мене стресу. Мені довелося відмовитися від гімнастики на останніх місяцях вагітності, а після народження Войцеха у мене просто не вистачало ні на що сил. Але бажання повернутися до вправ призводило мене до дикого відчаю.

Придатна для занять кімната знайшлася навпроти кухні. Зала була майже порожня. Лише кілька стільців біля стіни, скляні двері, що ведуть на патіо, і вид на море. Я намагалася ігнорувати красу ззовні, але водночас не могла відірвати очей. Розглядаючи її, вкотре згадувала, де знаходжуся і чому. Вирішивши не вмикати музику на телефоні, я зробила кілька вправ, щоб розігрітись, а потім перейшла безпосередньо до розтягування м'язів. Виконуючи вправи, я відчувала, як занепокоєння зменшується. Я відчувала безпеку, впевненість і благодать.

Якоїсь миті побіжно помітила постать у дверях, різко обернулася і побачила Володара, який за мною спостерігав.

Ні, не так... Він витріщався. Поїдав очима і відстежував кожен мій рух. Я затремтіла, але змусила себе дивитись на нього холодно і з докором.

— Ти щось хотів? — нерішуче почала я, схрестивши руки на грудях і радіючи з того, що тренувальний одяг не був дуже відвертим.

— Що ти робиш?

Дивне запитання.

Чоловік задумливо насупився, хитаючи головою, наче усвідомив дурість сказаного.

— Ти що, гімнастка?

— Ні. — Я згадала свої гнівні розмови з батьком та його протести щодо мого виходу з гімнастики. — Я просто люблю... займатися спортом.

— Хіба це не одне й те саме?

— Ні, — відрізала, бо не збиралася обговорювати свою кар'єру. Батько сприйняв моє рішення як особисту образу. Він вважав, що я зрадила свою матір.

— Ти рухаєшся гнучко й плавно, — помітив він.

Я на мить заплющила очі. Мені досить часто казали, що я обдарована. І багато людей дивувалися від того, що я покинула гімнастику.

— Дякую, — просто відповіла.

Він моргнув, ніби збираючись із думками.

— Я їду до центра міста. Тобі щось потрібно?

Я насторожено подивилася на нього.

— Я хотіла б поїхати з тобою.

— Гаразд. Якщо ти так бажаєш. — Він ліниво повів плечима. — Але я незабаром виїжджаю. Поспішай!

Я злісно вирячилася йому вслід. Його зарозуміла поведінка зачіпала за живе. Мені хотілося підбігти до нього, розвернути його до себе обличчям і поцікавитись, чому він такий холодний зі мною.

Заплющивши на хвильку очі, глибоко зітхнула. Я не мала часу для роздумів — Володар не захоче чекати мене занадто довго. Підійшовши до дитячої, я почула голоси за дверима. Увійшла без стуку і виявила, що одна з помічниць Зузанни змінює підгузок Войцеху, з обожнюванням усміхаючись йому.

— Доброго ранку! — Я привітно усміхнулася.

Синочок повернув голівку в мою сторону і розтяг губи в широкій беззубій усмішці.

— Доброго ранку! — відгукнулася молода дівчина. — Мене звуть Мая.

Очевидно, вона була корінною полячкою, бо говорила українською з сильним акцентом.

— А я Анна. — Я погладила Войцеха по голівці, посміхаючись йому у відповідь, а потім поцілувала його в чоло. — Як він спав?

— Добре, — відповіла помічниця, піднімаючи хлопчика з пеленального столика і притискаючи його до стегна. — Зараз він їстиме. Ви хочете його нагодувати?

Мені стало дещо соромно. На мить я задумалась, чи вчиняю правильно, залишаючи сина навіть на кілька годин. Але він був такий задоволений, що я все ж заспокоїлася.

— Я їду до центра міста. Ви повідомите мене, якщо виникнуть проблеми?

— Звісно! Хоча Войцех дуже спокійна дитина. До цього я няньчила багато інших дітей, тому знаю, про що говорю.

Я кивнула і подумала, як Войцеху було важко в Києві. Там він часто вередував.

Перед тим, як піти у свою кімнату, щоб підготуватися до поїздки, я притиснула сина до грудей, поцілувала малюка в лоб і вдихнула його запах.

Я все роблю заради свого малюка. Я живу тут з Володарем, у його лігві, тому що Войцех заслуговує тільки на краще.

— Я приїду за кілька годин. — Я повернула хлопчика няньці.

Прийнявши душ, надягла червоний светр і чорну плісировану спідницю, а потім накинула на себе пальто до колін і жваво застебнула його. На обличчі в мене було витесано вираз похмурої рішучості.

Володар чекав мене біля підніжжя широких сходів. Східці та поруччя виглядали трохи потертими через часте використання.

Спустившись по них, я подивилася у вічі чоловіка і відразу забула про все. Навіть повітря здалося трохи розрідженим, через що стало важко дихати.