Розділ 1. Володар

Було нудно. Так завжди бувало на цих проклятих заходах, які були невіддільною частиною мого життя. Але робота була для мене всім. І я не звик пасувати перед труднощами.

Мій діловий партнер та найкращий друг Дем'ян навіть не збирався прийти на сьогоднішню вечерю з інвесторами. От якби планувалася вечірка, Дем'ян з'явився би на ній навіть не вагаючись. А на сьогоднішній вечері стирчати доводилося саме мені.

Я оглянув присутніх, мило посміхаючись та задаючись питанням, скільки ще потрібно терпіти, перш ніж знайду підхожий привід, аби піти. У мене була тисяча кращих способів, як провести цей вечір. Наприклад, пограти в боулінг.

— Ви знову досягли успіху, — сказав Олексій Бажан. У його голосі звучало щире захоплення. — «Хорс» повністю змінить правила гри на ринку.

Я проігнорував його лестощі. Люди намагалися хвалити мене та Дем'яна з того часу, як ми заснували передову технологічну компанію. Коли все тільки починалося, у нас не було ані друзів, ані грошей, але компанія швидко стала процвітати, завдяки нашій наполегливості та рішучості.

— Це все результат багатьох інновацій та досліджень. «Хорс» не просто флагманський смартфон, а спосіб життя, — невідомо вкотре повторив я.

«Хорс» — незвичайний пристрій. Він набагато технологічніше та безпечніше і гарантує своїм користувачам більше конфіденційності.

Я випростався, згадавши, що рік тому проєкт «Хорс» мало не зірвався. Розробками флагмана ледве не заволодів мій конкурент. Однак я постарався, щоб цього не сталося.

Я хижо усміхнувся та потягнувся за своїм келихом. Порожній. Підняв руку, окликаючи офіціантку.

— Чим можу допомогти? — пролунав поруч солодкий голос. 

Висока і худорлява, дівчина мала біляве коротко підстрижене волосся і темні очі. Будь-якого іншого вечора я посміхнувся б їй у відповідь. Але спершу запитав би, коли закінчується її зміна, а потім спокусив би. Купив би їй випити, покатав би на дорогій іномарці по вулицях столиці, а згодом запросив би у свій номер готелю, де ми могли б зайнятися гарячим сексом.

Але минулого разу, діючи таким чином, я отримав цінний урок. Тому я більше не запрошую до себе в ліжко вовка у баранячій шкурі — жінку, яка одягнена, як спокусниця, що насправді прийшла мене обікрасти. До зустрічі з Анною Логвин я не уявляв собі, що проведу принаймні місяць без гарної жінки, але утримувався від стосунків вже майже рік. І мені було на це начхати.

Я байдуже назвав марку одного з найкращих вин. І знову зиркнув на гостей за столом. Тема розмови змінилася на вартість нерухомості у центрі міста. Я відкинувся на спинку стільця, вдаючи, що уважно слухаю, і підпер підборіддя рукою.

Ресторан поступово пустів. Це було одне з найпрестижніших місць Києва. Стрілка годинника доходила до цифри «дванадцять», і консервативні багатії, що відвідують такі заклади, починали розходитися.

Я ліниво оглянув приміщення. Хоч ресторан і знаходився в самому центрі мегаполіса, йому надали обрисів заміського маєтку. Ті, хто приходив сюди, захоплювалися обстановкою, цмокали бачачи меблі з натурального дерева, оригінальні люстри над столами та гірлянди.

Офіціантка принесла вино і я попросив, щоб вона наповнила келихи моїх гостей. Я рідко випивав, і точно не з чоловіками, яких ледве знав. Розсудливість понад усе. І я пам'ятав про це все своє життя, доки не зустрів Анну.

Я глянув у бік винного бару, де кружляли елегантні офіціанти. Одна працівниця в білому фартуху спочатку стояла до мене спиною, потім трохи обернулася, одночасно тримаючи тацю з бокалами, по вінця наповненими шипучою іскристою рідиною. Я затамував подих, тому що на мить мені здалося, що я побачив її.

Темне довге волосся, закручене на голові вузликом, мініатюрна фігура, бліда шкіра.

Я з силою стиснув пальцями ніжку келиха і завмер, як хижак перед нападом.

Це не вона.

Що їй робити в ресторані з тацею в руках?

Я все-таки повернувся до розмови за столом. Сміявся з жартів, кивав, говорив, але кожні декілька хвилин озирався.

Я не звик покладатися на випадок. Я пережив чимало забаганок долі й знав, що мене вже нічого не здивує.

Однак вона змогла мене здивувати тієї ночі.

Що ж то за жінка?

Вона була красуня. Але я не з тих, хто захоплюється зовнішністю. Я гордився тим, що більше цікавлюся ерудованими, схильними до філософувань жінками.

Я змусив себе зосередитися на гостях, але мої думки раз у раз повертались до тієї давньої ночі, яку я намагався забути. Хоча вона багато дечого навчила. Я зрозумів, що можу довіряти лише Дем'яну.

Коли інвестори поїхали, я покликав адміністратора.

— Як пройшов ваш вечір, пане Рудзинський? — поцікавився Андрій Виговський з побожним поклоном.

Я виріс у злиднях, але тепер був напрочуд багатий; я звик до такої явної поваги. І навіть знаходив це кумедним.

Я не відповів на його запитання. Якби вечір пройшов невдало, він дізнався б про це давно.

— Я хочу поговорити з ним, — кивнув головою в сторону бармена.

— З Віктором?