Розділ 22. Весілля Алі і Давида. Рост

Вже сьогодні, один із найзавидніших холостяків столиці одружиться. Пам’ятаю момент, коли до мене вночі подзвонив Давид і сказав що вони з Алею заручилися. Моїй радості не було меж, бо я бачив, що поруч з Алею він по-справжньому щасливий. Вже зараз він чекає свою наречену біля вівтаря, я бачу як він хвилюється, але поруч із тим він безмежно щасливий.

Після церемонії нас запросили на бенкет. Я трохи нервую щодо подарунку, але впевнений, що молодятам він сподобається. Соня теж не знає що це за подарунок, я лише попросив їй довіритися мені і вона довірилася.

- Говорити я красиво не вмію, Давиде, ти знаєш, - розпочав я, - тому просто будьте щасливі разом і кохайте один одного до останнього подиху. А тепер щодо нашого із Софією подарунку. – Сказав я, підійшовши до молодят.

Простягнувши папку з документами, я стояв і спостерігав за тим як Аля з Давидом розкрили її і почали читати, а я продовжив:

- Сонечко, підійди сюди, - Сказав я Соні, - наш подарунок – це  клуб «Carpe diem», я хочу щоб новим власником клубу став ти, Давиде, а Аля тобі буде допомагати.

- Дякую, брате! – Сказав Давид зі слізьми на очах і обійняв нас, згодом до нас приєдналася і Аля.

Танцюючи повільний танець, Софійка заговорила до мене.

- Ти виявляється не тільки власник кав’ярні, де я працювала, а й вже колишній власник мого найулюбленішого клубу столиці? – Запитала маленька.

- Так. Ти не знала? – Запитав я.

- Годину тому дізналася, якщо точно.

- Я думав Давид тобі говорив. – Зі здивуванням сказав я.

- Ні. Та, якщо чесно, я дуже рада що Давид тепер має власний клуб, бо ж тепер треба забезпечувати сім’ю.

- Так, це було не легке, але важливе рішення. – Відповів я Соні.