7

Закінчення моєї розповіді майже співпадає з закриттям ресторанчику. До початку комендантської години залишилося зовсім небагато і ми вирушаємо додому. Біля під’їзду свого будинку Таня чомусь не поспішає залишити мій автомобіль. Деякий час жінка сидить в задумливості, а потім несподівано пропонує:

– Може зайдеш в гості? Там у мене в холодильнику залишилося стільки смакоти. Ще посидимо, побалакаємо, трохи розповім про себе…

І я несподівано для себе погоджуюся, бо повертатися в рідну домівку чомусь зовсім не хочеться.

В квартирі напарниця відразу витягує пляшку горілки і таріль з печінковим тортом та невесело скривившись коротко кидає:

– Наливай і готуйся вислухати мою історію життя.

Я роблю все що вона прохає, а жінка всівшись за стіл чомусь довгенько мовчить, або вагається чи варто загалі продовжувати цю розмову, або просто шукає необхідні слова для своєї подальшої розповіді. Не підганяю її, бо з власного досвіду знаю як це не просто довіритися іншій людині. Можливо і не потрібно цього зараз робити. День і так виявився насиченим чималою кількістю всіляких неординарних подій.

Врешті-решт вочевидь зібравшись з думками Таня дивує мене несподіваним запитанням:

– Ти колись зраджував своїй дружині?

– Ні, – кажу я і це істинна правда.

– Тоді тобі буде непросто зрозуміти ту, яку зрадив той хто давав обітницю вірності перед церковним вівтарем.

– Я спробую, якщо маєш бажання про це розповісти.

– Маю, хоча зробити це мені, ой як не легко. Просто не все ще переболіло, не все забулося, не все варто переповідати в деталях. Та ти сьогодні був відвертим зі мною, тож послухай і мої щирі зізнання.

Жінка сумно всміхається і по деякій паузі продовжує:

– Моє минуле чимось схоже, а в більшості відмінне чим твоє. Своє перше кохання я теж зустріла ще коли була студенткою. На інститутських парах і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він не був особливо популярним серед моїх подруг-вертихвісток, та мені все ж сподобався своєю зваженістю, розсудливістю, тихою, миролюбною вдачею. Завше такий серйозний, впевнений в собі, незворушний до всіляких несподіванок. Не хлопець а надійна і непохитна скеля, за якою можна заховатися від життєвих незгод. Так вважала я, і ці мої переконання справджувалися доволі тривалий час. Наше подружжя хоч і не можна було назвати ідеальним, бо в ньому траплялося всяке, однак на якісь нездоланні проблеми в стосунках було б гріх нарікати. Разом ми долали життєві труднощі, спільно ростили двійко синів, раділи здобутим успіхам та перемогам. Чоловік мав невеликий, однак успішний, бізнес котрий достатньо забезпечував нас фінансово. Здавалося ніщо не провіщало про наближення біди…

Напарниця на деякий час замовкає і я не наважуюся підштовхнути її до подальшої розповідь, хоча відверто кажучи дуже хотів би почути продовження цієї історії. Врешті-решт не стримавшись тактовно запитую:

– То що все таки трапилося? Що то була за біда?

– Трапилося таке чого я не могла уявити собі навіть у найжахливішому сні – мій чоловік завів собі коханку. Молодшу за мене, красивішу і сексапільну дівулю, що працювала у нього за бухгалтера. Саме там, на робочому місці вони й познайомилися, а потім закрутили свої шури-мури. Про подружню зраду благовірного я дізналася випадково, хоча якісь неясні підозри зародилися задовго до цього. Не помітити того похолодіння, що виникло у наших відносинах було неможливо. Чоловік віддалявся від мене все більше й більше. Ми на очах втрачали те взаєморозуміння і щирість, що панували у нашій сім’ї роками.

Спершу я наївно думала що в усьому винуваті негаразди в бізнесі чоловіка. Вести комерційні справи в такий непевний час нелегке діло. Можливо не вдалася якась важлива оборудка, виникли проблеми з партнерами, завдають клопоти конкуренти чи контролюючі органи. Та мало що могло трапитися такого від чого голова пухне й немає часу на своїх близьких і рідних. Як же я глибоко помилялася. Єдине що відволікало мого благовірного від мене та нашої сім’ї була його пристрасть до іншої.

Обман і зрада відкрилися майже п’ять років тому. Трапилося це напередодні іменин чоловіка. Я спробувала було завести з ним розмову про те як би він хотів відсвяткувати цей день. У відповідь почула, що ніякого святкування не буде. Мовляв склалася така ситуація, що в його житті з’явилася жінка в яку він покохав і саме з нею збирається відзначати свої іменини. А ще додав, що між нами все закінчено, що наша подружжя вже немає більше ніяких перспектив, що прийшов той час коли варто б було розбігтися кожен своєю життєвою стежиною.

Ось так все просто у нього виходило. Наче й не було стількох років прожитих разом, ніби не виростили ми двох синів, буцім і не відчували одне до одного хоч крихти любові, ніжності і поваги. Сухо та офіційно «наше подружжя вже не має ніяких перспектив і прийшов час розбігтися». Як же це було неприємно, огидно і образливо почути тоді. Та ще гірше стало потім коли чоловік грюкнувши дверима залишив наше помешкання, а незабаром виконав свою обіцянку та подав документи на розлучення. Минуло зовсім не багато часу як я стала вільною і одинокою жінкою з серцем розбитим на дрібні друзки.

– І що дальше? – не стримався я.

– А дальше мені довелося якось прилаштовуватися до свого нового існування. Збирати розшматоване серце. Боротися з тугою і депресією. Сини на той час були вже жонатими, мали свої сім’ї, тож з усім цим прийшлося справлятися практично самотужки. Пішовши до коханки колишній чоловік залишив мене практично без засобів для існування. Я була змушена забути про звичну роль домогосподарки і шукати собі хоч якусь роботу. Місце в пекарні виявилося саме тим що мені потрібно. Та по великому рахунку це було й на краще. Щоб забезпечити себе я з головою занурилася в свої нові обов’язки. Праця з між людьми допомогла мені залічити душевні ради та забути про минулі біди. Разом з новими подругами я наче відродилася, а сьогоднішній день в твоєму товаристві змогла відчути себе по справжньому щасливою. Тож ще раз дякую за все що ти для мене зробив.