5

Наступні два тижні ми не торкалися особистих тем, хоча саме спілкування між нами трішки змінилося. Стало ніби ще теплішим і приязнішим. Напевне в цьому була головна заслуга весни, яка нарешті почала тішити нас своїм яскравим сонечком і погожими днями. Хоча можливо також, що ми просто все більше й більше призвичаювалися одне одного. Я настільки звик до своєї напарниці, що коли одного ранку в кабіну машини впурхнуло незнайоме молоде дівча, це стало для мене неприємною несподіванкою. Виявилося, що Таня прихворіла і тепер її замінятиме ось ця молодичка.

Нова напарниця виявилася невгамовною триндичихою. Її рот здавалося не закривався ні на хвилинку, і до кінця кожного рейсу у мене голова буквально розколювалася від цього нескінченого базікання. Та значно більше дошкуляли жіночі парфуми. Нудотно-солодкий запах просякнув всю кабіну й позбутися його здавалося було неможливо. При всякій нагоді, провітрюючи авто, я з сумом пригадував Таню і той аромат абрикосів що завше линув від неї.

На четвертий день цих пекельних випробувань мій терпець увірвався. Після закінчення робочої зміни я вирішив заскочити до жінки в гості щоб вияснити, як ще довго вона буде знаходитися на лікарняному. Звісно про все це можна було б дізнатися і від начальства пекарні, або передзвонити до недужої та просто запитати, однак обидві такі способи видалися мені чомусь неприйнятними. Все таки Таня була моєю постійною напарницею, а не якоюсь незнайомою, сторонньою особою. Звичайна вихованість наполягала, щоб я неодмінно провідав хвору, та про все розпитав її наочно. Домашню адресу жінки вдалося вивідати від Соломії, котра розуміючи всміхнулася при цьому і повчально зауважила, що мені давно вже варто було це зробити.

До будинку де мешкала Таня я добрався після закінчення зміни. Трохи довелося почекати поки мені відкриють вхідні двері, а коли це врешті трапилося, то побачив хазяйку квартири. Вигляд у неї був не надто хороший. Помарніле обличчя, розкуйовджене волосся, хворобливий блиск в очах. Мій неочікуваний візит мабуть неабияк здивував жінку. Спантеличено зиркнувши на мене, напарниця захриплим голосом відповіла на мій привіт і запросила в своє помешкання.

– Вибач за такий неохайний вигляд, та я не сподівалася на гостей сьогодні, – чомусь почала виправдовуватися Таня.

– Пусте, – заспокоїв її я. – Я ж все розумію. Та й завітав до тебе ненадовго. Лише дізнатися…

Насправді мої відвідини тривали доволі довго і в гостях у жінки я затримався ледь не початку комендантської години. Спершу напарниця наполягла на тому що мусить пригостити мене чашкою кави. Моїх відмовок вона не прийняла ще й пригрозила, що дуже образиться, якщо я піду від неї просто так. Поки закипала вода розказала, що занедужала на звичайну ангіну, яка допікає її кожної весни. Та зараз хвороба вже майже минула і через день вона неодмінно повернеться на роботу. Смакуючи гарячим напоєм я розповів Тані про останні новини в пекарні та на нашому маршруті. У розмові чомусь не стримався і поскаржився на свою нову напарницю. Жінка від душі розреготалася коли почула як я страждаю через невгамовні теревені молодиці. Обоє незчулися як в такій невимушеній дружній бесіді промайнула не одна година. Повертався я додому з дивним піднесенням і задоволенням в душі.

Пролетів ще тиждень. Таня, як і обіцяла, повернулася на роботу. Ми знову почали щоранку виїздили разом на звичний маршрут. В дорозі було чимало часу для розмов, і тепер в них почали проскакувати деякі особисті речі. Спершу це були ті невеличкі дрібнички, що стосувалися власних уподобань кожного. Жінка зізналася, що дуже полюбляє кулінарити. Раніше вона частенько випікала всілякі смаколики для своєї родини. Та зараз це робити ні для кого. Діти подорослішали і розбіглися кожен своєю життєвою стежиною. Чоловік вже давно покинув її заради молодої коханки. Залишилось тільки втішатися роботою в пекарні.

Під враженням від почутого я й незчувся як прохопився, що і моя померла дружина теж мала неабиякий хист до кулінарії. Такі смачні паски, як пекла Ганна на Великдень, мені більше ні в кого не доводилося куштувати. Тепер же, після її смерті, вимушений задовольнятися на свята Воскресіння Христового тим що придбаю в крамниці. Останні слова вочевидь зачепило жінку за живе. Вона на мить задумалася, а потім рішучим тоном заявила, що цього року мені доведеться оцінити її роботу. Я не став заперечувати бо не сумнівався в тому, що моя відмова образить її.

Мушу визнати що паска у Тані вдалася на славу. Можливо і не зовсім така як колись виходила у моєї покійної дружини, однак все рівно була надзвичайно смачною. Жінка передала мені свою випічку після закінчення суботньої зміни, коли я підвіз її додому. На моє закономірне запитання коли ж встигла спекти, адже весь вчорашній день ми провели в рейсі, напарниця відповіла, що їй чомусь не спалося, а ніч видалася дуже довгою. Про безсоння я звісно ж не повірив, тож подумав, що не завадило б якось віддячити їй за це. От тільки як? Відповідь прийшла буквально миттєво.

– Як плануєш відсвяткувати Великдень? – цікавлюся у Тані, бо власник пекарні дав нам аж три дні вихідних.

– На саму Паску сподіваюся до мене в гості завітають діти з внуками. В понеділок разом сходимо на цвинтар, де священник буде святити могили наших рідних. Ну а вівторок мабуть просто відпочиватиму та набиратимуся сил для наступного робочого тижня. А що таке?

– Та мені з автобази, де працював до виходу на пенсію, прислали два квитки на благодійний концерт. Може вже бачила афіші, що місті будуть гастролювати й збирати кошти на підтримку наших вояків приїжджі артисти. Відмовитися від квитків якось не пасує, а самому йти неохота. Може складеш мені компанію. Виступ запланований на вівторкове пообіддя.