2

– Дядьку Ігор, як ви себе насправді почуваєте? – вириває мене з невеселих думок несподіване запитання пасажирки.

– Та кажу ж – непогано, – дещо спантеличено відповідаю я. – Трохи надокучають старечі болячки, але в моєму віці це звичне діло. А що таке? Чого ти про таке зараз запитуєш?

– Ну як вам сказати, – зам’ялася жінка, а потім нерішуче продовжила. – Просто в мене виникла одна ідея. Я ж бачу як вам тепер жиється нелегко. Маю на увазі не ваш фізичний стан, а моральний. Ви ж раніше були водієм і багато часу проводила в дорозі, за кермом автомобіля. А тепер замкнулися один вдома і мордуєте себе тужливими спогадами минулого. Хіба ж так можна?

– А що ти пропонуєш? – здивованню моєму немає меж. – Я ж вже старий і на пенсії. Чим же тепер займатися, як не сидіти вдома та згадувати про свої молодечі роки?

– Повернутися до справи яка вам подобається. Знову відчути справжній смак життя.

– Щось я не допетраю про що ти оце зараз говориш. Яка справа, який смак життя?

– Ну який ви, дядьку Ігор, не здогадливий, – в голосі Соломії відчуваються нотки нетерпіння. – Я ж вам так прозоро натякаю – доста стирчати в квартирі, ідіть працювати шофером.

– Ти мабуть жартуєш. Хто ж такого стариганя як я візьме на роботу?

– А якщо такий працедавець знайдеться ви б погодилися знову сісти за кермо автівки? – хитро примруживши очі запитує жінка і я здогадуюся що у неї є якийсь план щодо мене.

– В тебе є якась конкретна ідея? Давай розказуй, якщо вже почала цю розмову.

– Так є. Пекарні де я працюю потрібен водій для машини, що розвозить хліб. Попереднього шофера нещодавно забрали до війська і тепер власник терміново шукає йому заміну. Думаю ви найкраща кандидатура.

Зізнаюся, ідея сусідки мене неабияк зацікавила та спантеличила водночас. Після смерті дружини я ніколи не думав повернутися на роботу. Якось було не до того. Спершу ніяк не міг оговтатися від втрати коханої, а потім переконав сам себе, що в моєму віці вже краще не рипатися, а просто доживати своє нікчемне життя. Та й з кермом не розлучався. Коли ставало особливо тужливо сідав у свого «форда» і безцільно роз’їжджав містом та його околицями.

– Думаєш у мене є шанс? – з сумнівом запитую я, бо поки що не вирішив для себе остаточно чи насправді це мені потрібно.

– Так, я впевнена, що ви пройдете співбесіду. Можна навіть хоч зараз спробувати. Директор пекарні має бути на місці. Якщо хочете, давайте спробуємо.

Щоб не образити жінку і виключно заради цікавості я спробував та безпроблемно пройшов співбесіду. Директор пекарні лише поцікавився чи добре я знаю дорогу в навколишні села і чи зможу вже з наступного ранку вийти на роботу. Рідний район я знав як свої п’ять пальців і за доручену справу міг взятися хоч зараз.