Розділ 55: Спокута любов’ю

Керем стояв перед нею, мов винуватець перед судом. Його очі благали прощення, голос тремтів, але він тримався.

— Ельми більше немає в моєму житті, — сказав він твердо, дивлячись їй просто в очі. — Вона збрехала. Про все. Вона не була вагітна. Вона лише хотіла розділити нас… І, на жаль, їй це вдалося.

Ясмін стиснула руки в кулаки. Її очі спалахнули від болю й гніву, але вона мовчала.
Керем зробив ще один крок до неї, вже ближче, ніж дозволяло її серце.

— Я винен. Я не побачив, не почув тебе тоді, коли ти кричала мовчки… Я зробив боляче людині, яку кохаю найбільше в цьому житті.
Я тебе шукав, Ясмін. Весь цей час. День і ніч. Я не міг знайти собі місця. Я втратив сон, спокій, себе самого. Бо ти — все, що в мене було справжнє…

Він раптом впав на коліна перед нею.
— Якщо хочеш — бий, кричи, женіть мене геть. Але, прошу… дай мені шанс довести, що я більше ніколи не зраджу твоїх почуттів.
Я не можу без тебе. Я не зможу жити, знаючи, що втратив тебе назавжди.

Сльози текли по обличчю Ясмін. Вона не стримувалася — ця правда, це зізнання, цей біль, якого вона так довго чекала… все рвалося назовні.

— А як же я, Кереме? Як мені було жити без тебе? Як мені було носити під серцем наше дитя, думаючи, що ти кохаєш іншу? — її голос зламався.

Він обережно доторкнувся до її живота.

— Наше дитя… — прошепотів. — Це диво. Це знак, що ми ще можемо бути щасливі. Я буду найкращим батьком, найвірнішим чоловіком. Лише дозволь мені довести це.

Він підвівся і ніжно притулив лоб до її чола.

— Я люблю тебе, Ясмін. Більше за життя.

Вона ще не відповіла… Але її долоня торкнулась його грудей, наче шукала серце, що так довго билося в унісон з її власним.