Розділ 29 — Спроба зблизитися

Сонце вже ховалося за горизонтом, коли Керем повернувся до дому після важкого дня на плантації. Його зустріла тиша і м’який запах жасмину з саду. Він пройшов у вітальню, коли побачив Ясмін — вона стояла біля вікна, задумливо дивлячись у темніючий сад.

Вона обернулася, ледь здивована. Вперше за довгий час вони залишилися наодинці не випадково, а ніби за чиїмось тихим задумом.

— Добрий вечір, — сказав Керем, зупинившись на кілька кроків від неї.

— Добрий… — її голос був спокійний, але в очах ховалося щось глибше — втома, сум, і… надія?

Запала незручна пауза. Керем набрав повітря в груди.

— Наші батьки хочуть, щоб ми спробували налагодити стосунки. — Він говорив чесно, але без примусу. — Без тиску. Просто… дати шанс.

Ясмін опустила погляд.

— А ти цього хочеш? — запитала тихо, не дивлячись йому в очі.

— Я... не знаю. — Він підійшов ближче. — Я думав, що знаю, чого хочу. Але зараз все... складно. Я зробив багато помилок. І не хочу завдати тобі більше болю.

Вона злегка всміхнулася крізь сум.

— Я не прошу тебе кохати мене, Кереме. Але я теж не хочу бути просто "дружиною для вигляду".

Він кивнув.

— Давай почнемо з малого. Спробуємо говорити. Бути… хоча б друзями. Якщо з цього щось виросте — добре. Якщо ні… ми обидва знатимемо, що чесно намагалися.

— Друзі, — повторила вона, трохи мрійливо. — Це вже більше, ніж було між нами.

Керем обережно простягнув руку. Вона не одразу, але подала свою.

— Мир? — запитав він з легкою усмішкою.

— Мир, — відповіла Ясмін, вперше за довгий час щиро посміхнувшись.

І цього вечора вони вперше сіли поруч не як незнайомці, а як двоє людей, що хочуть зрозуміти одне одного.