Розділ 1 — Там, де тиша зберігає таємниці

Стара вілла, прихована серед оливкових дерев, стояла на околиці маєтку Хамданів, наче забута примара з іншого життя. Колись у ній жили дід і бабуся Керема, але після їхньої смерті двері було зачинено, і жоден слуга не мав причини туди повертатися. Це робило її ідеальним місцем для тих, кому було що ховати.

Керем відкрив старі дерев’яні двері, які заскрипіли від дотику. У повітрі витав запах пилу, м’якої вогкості й… жасмину. Вона вже була тут.

Ельма стояла біля вікна, огортаючи себе тонкою шаллю. Її темне волосся спадало хвилями на плечі, а погляд — тихий і глибокий — зустрів його без слів. Вона завжди була такою: стриманою, але наповненою ніжністю, яку розумів лише він.

— Тебе знову тримали вдома? — запитала вона м’яко.

— Мати не зводить з мене очей. Батько весь час говорить про весілля… з дочкою якогось торговця з Ізміру. Він навіть не питає, чи я цього хочу.

Ельма підійшла ближче, поклала руку на його груди.
— А ти хочеш?

Він мовчав, дивлячись у її очі. Потім обережно взяв її долоню.

— Єдине, чого я хочу — це ти.

На хвилину час зупинився. Навіть тиша в старому будинку ніби притихла, вшановуючи їхню близькість. Але вони обидва знали: цей спокій тимчасовий. Занадто багато стояло між ними — честь родини, традиції, страх бути відкритими.

— Нам не можна довго залишатися, — прошепотіла Ельма. — Якщо твій батько дізнається…

Керем пригорнув її до себе.
— Я знайду вихід. Присягаюсь тобі.

Але обіцянки в таких місцях лунають інакше. Вони ніжні, мов надія — і крихкі, мов скло.