Пролог

Пролог

Довіра – це що? Обійми, поцілунки, близькість чи коштовні подарунки? Я не знаю ні одного із переліченого.

Я – людина, яка не може закохатись і довіритись чоловікові. Він проявляє до мене почуття, увагу і дарує щасливі моменти, щоб я забувала минуле. Щоразу показує, як це кохати і шалено любити. Мені складно і страшно відповідати взаємністю. Адже… Минуле забрало у мене – почуття закоханості. Він не здається, доводячи, що я зможу довіритись і покохати його. Але, коли він також страждає від минулого… Що тоді робити? Втративши двох рідних людей, він ще відкриє своє серце мені. Біль, яку він приховує, виривається із його душі. Все що він майстерно приховував, стає в одну мить відоме мені. Його слова про кохання заставляють моє серце битись швидше.

«Кохання - це не слово з 7 букв. Це почуття, пристрасть, любов, сум, плач, радість...., Людина не може жити без кохання, без почуттів. Вона помре. Помре від самотності!»

А якщо довіритись і закохатись? Я зможу зробити крок назустріч йому?

Він щоразу дає мені руку, показуючи, що таке довіра і почуття. Веде мене стежкою, яку я ніколи не бачила і відчувала. В той час, я допомагаю йому. Його серце покривається теплотою від моїх дотиків, слів. І він відпускає біль, який жив з ним 3 роки. Тим самим, змушуючи мене відпускати минуле. Мені страшно. Дивлячись у його очі, мій страх повільно зникає. 

«Ми двоє знедолені, ранені душі, які лікують один одного любов’ю, довірою, дотиками, обіймами і поцілунками.»

Куди мене приведе моя стежка довіри? Який шлях нам потрібно пройти, аби відчути все?

Я дала собі шанс. Останній шанс – полюбити усім серцем. Я хочу, щоб він подарував мені всі метелики у животі, обійми, солодкі поцілунки, ночі і слова, які стануть для мене чимось більшим. 

Можливо, кохання дійсно існує.

Чи не стане останній шанс, дійсно останнім?