Морозний поцілунок

- Рип-рип, - сказала Ніна й дзвінко засміялася.

Дмитро зголосився провести шатенку  додому. Шлях лежав через алею кленів та дубів, що величною та похмурою стіною розташувалися з обох боків. Світло ліхтарів відбивалося на снігу, змушуючи сяяти, подібно діамантам. Промені ліхтарів, сяйво снігу, голі віти дерев та поодинокі птахи, що сиділи  на деревах, створювали атмосферу зимової казки.

Ніна інколи підстрибувала, щоб знову почути як рипить сніг. Долоня дівчина знаходилася у міцних пальцях Дмитрової руки. Юна продавщиця та художниця відчувала себе дуже щасливою поруч з ним.

- Я продовжую малювати твій портрет, - вихопилася шатенка й замовкла.

- Справді? - зацікавився хлопець, - щиро кажучи, забув про нього. Ніхто мене ніколи не малював. Як я тобі? На портреті?

- Неймовірний. Але не краще ніж у житті, - привітно відказала дівчина.

Дмитро нічого не відповів на приємні слова, які звучали компліментом. Здається, це миле дівча готове всіх нахвалювати. Та хотілося вірити, що саме він став для цієї зимової зірочки особливим.

- Ти нагадуєш снігура, - раптом сказав Дмитро.

- Чому? - підвела вона на нього великі очі.

- Бо прикрашаєш собою зимовий пейзаж, - сказав хлопець, - з тобою стає тепло навіть у морозний вечір.

Ніна поглянула на Дмитра і цього разу хлопець не побачив на її ніжному обличчі усмішки. Великі очі блищали у світлі ліхтарів наче дві зорі. Дмитро відчував, що від цього погляду серце почало калатати наче безумне. Він не міг зрозуміти, які почуття хвилею накривали його.

- Ти мені лестиш? - спитала дівчина.

- Анітрохи, - твердо відказав молодий чоловік, - хіба ти не помічаєш, яка ти гарненька?

- Я на себе не дивлюся, - ніяково сказала Ніна і цього разу усміхнулася.

- Ти дуже красива, Ніна, - щиро сказав хлопець.

- Правда? Я ж не ходжу по салонах краси.

- Тобі це не потрібно, - сказав Дмитро, - і якщо…

Хлопець запнувся, Ніна продовжувала запитальне дивитися на нього.

- Хочеш до салону? Я можу тебе туди зводити.

- Ти ж сказав, що мені не потрібно, - сказала Ніна.

- Так, - підтвердив Дмитро.

- Тоді не хочу, - сказала Ніна, беручи хлопця за руку, - бо я хочу тобі подобатися, Дмитро.  Тільки тобі.

Просте та щире зізнання з боку юної дівчинки, мало не ошелешило молодого чоловіка. Красуня-шатенка  ось так просто сказала про це, про власні почуття. Він же… невже боїться?

- Ніна, - хлопець вхопив шатенку за обидві руки, -  хочу, щоб ти знала: я вдячний тому Ігорю, чи як там його, що він не прийшов тоді на побачення. Радий, що тоді ти поцілила у мене сніжкою. Хоча тоді й роздратувало, але тепер розумію, що це виявився справжній подарунок долі.

- Я теж рада, - сказала Ніна, - ти здався мені дорослим та серйозним, навіть трохи злякав цим. Але тепер бачу, наскільки ти хороший.

Тримаючись за руки, вони пішли далі. Сніг продовжував поскрипувати під ногами, граючи свою зимову мелодію.

- Розкажи про свої плани на життя, - порушила мовчання Ніна, - ти наче говорив, що бізнесмен.

- Принаймні намагаюся ним стати, - усміхнувся молодий чоловік, - скоро відкриваю ресторан. Тільки все назву придумати не здатен.

- Як виглядатиме твій ресторан? - спитала дівчина.

- Плануємо з другом облаштувати залу наче лісову хатинку. Дерев’яні столи з різьбленими стільцями, серветки. Глиняний посуд, домашня кухня. Ще там буде справжній камін, де взимку тріскотітимуть дрова. Бажаю, щоб клієнти відчували затишок, коли потрапляють до нас. Прагнули залишитися. Подавати збираємося домашню кухню: смажене м’ясо, борщ, хліб, запечений у печі. З напоїв буде узвар та яблучний сік.

- Вже слинки потекли, - зауважила Ніна.

- От тільки все назву не придумаємо, - сказав хлопець.

- «Там, де затишок», - сказала Ніна.

Хлопець на мить зупинився та поглянув на супутницю:

- Як ти сказала?

- «Там, де затишок», - повторила шатенка, - ця назва зуміє донести клієнтам, що у ресторані можна відпочити та підкріпитися. А ще відчути тепло та турботу. Звучить без особливого пафосу, що люди також цінують.

- Ти права, - сказав власник майбутнього ресторану, - я поспілкуюся з Костею на тему цієї назви. Мені подобається. Треба ще порадитися з партнером. Думаю, він також буде у захваті.

- Це не обов’язково, - сказала шатенка, - мені достатньо, що тобі сподобалося. Бо я рада стати у нагоді.

Дмитро вже вкотре поглянув на цю неймовірну дівчину, яка випромінювала юність та красу. Щирість, написана на ніжному обличчі заворожувало. Дмитрові було навіть дивно від усвідомлення, що можуть існувати такі незіпсовані дівчата.

- Ніна, я теж хочу зізнатися, що ти подобаєшся мені, - сказав молодий чоловік, - вперше я відчуваю щось подібне. Але ти неймовірна. Ти дуже вродлива, але не тільки це притягує.