Світло ліхтаря

- Перепрошую, я можу сісти поруч? - запитав Дмитро, тримаючи замовлення у руках та очікуючи на відповідь.

Дівчина підняла погляд, сіро-блакитні очі блиснули, пронизуючи молодика. Щось особливе було у цьому погляді. Безтурботне та серйозне одночасно. Хлопець зрозумів, що красуня засмучена.

Та це продовжилося лише мить. Хвилювання та смуток зникнули і молода дівчина усміхнулася, демонструючи гарний настрій.

- Прошу. Сідайте.

Сів напроти дівчини, яка опустила голову, задумливо продовжуючи дивитися на чашку з теплим напоєм. Волосся впало трохи не обличчя, розсипалося розкішними пасмами по плечах. Дмитро на мить подумав, що милій шатенці б зніматися у рекламі шампуню чи інших засобів по догляду за волоссям.

Поринувши у свої думки, дівчина перестала усміхатися. Сіро-блакитні очі дивилися зі смутком, рука помішувала ложечкою у чашці. Більше поруч не було нічого, тільки ароматний напій.

Дмитро відчув себе незручно. Вдень накричав на симпатичне створіння, а тепер сидить поруч та не здатен навіть бесіду розпочати.

- Хочеш тістечко? - спитав він.

- Що? - дівчина підвела голову та поглянула на чорноволосого хлопця, що сидів навпроти.

- Тістечко, хочеш? - перепитав хлопець, - вечір, а ти тільки каву п’єш.

- Мені більше не треба, - сказала красуня.

- Замовити тоді щось?

Молода панянка заперечливо похитала головою, не кажучи ані слова.

«Зовсім дитина, - подумав чоловік, - скільки їй? Шістнадцять? Сімнадцять? Мила дівчинка».

- Як тебе звуть? - не втримався  хлопець.

- Чому ви запитуєте? - здивувалася шатенка.

Дмитро зніяковів. Зі сторони це виглядало не дуже доречно. Припхався, сів за столика та ще й допит влаштував. Але чомусь хотілося дізнатися про цю дівчину. Не розумів до кінця яка у нього мета, але просто бажав дізнатися.

- Коли вже сидимо за одним столиком, тоді б чому не назватися? Чи це секрет?

- Анітрохи, - привітно відказала юна шатенка, - мене Ніною звуть. Ви Дмитро.

- Запам’ятала, - хлопець не здивувався, навпаки, щось приємне дряпнуло у душі. Дівчина викликала позитивні емоції. Затишна атмосфера створювалася навколо неї. Наче, коли йдеш темною вулицею та опиняєшся поруч з яскравим ліхтарем. Насолоджуєшся його світлом, що розганяє пітьму.

Дівчина кивнула та знову почала колотити ложечкою каву. Було зрозуміло, що думки красуні знаходяться далеко. І ці думки далеко не веселі. Дмитро хотів запитати у дівчини, скільки їй років, але не насмілився. Жінки ніколи не люблять називати вік, навіть якщо представниці прекрасної статі зовсім юні.

- Послухай, - рішуче відказав Дмитро, - я маю вибачитися перед тобою.

- За що саме? - вперше дівчина за цей вечір поглянула на співрозмовника з цікавістю та здивуванням.

- За грубість, - щиро зізнався молодий чоловік, - важлива розмова була, не міг відволікатися.

- Не ви винні, а я, - твердо відказала дівчина, - адже саме я стала кидати у вас сніжки. Але я не хотіла нічого поганого. Мала зустрітися з хлопцем, він сказав, що буде у зеленому пуховику. От я і подумала… переплутала вас. Це ви мені вибачте.

- Тобто, ти не знала, як виглядає хлопець? - спитав Дмитро.

- Бачила тільки по світлинам. Ми з ним переписувалися у соціальних мережах півтори місяці. Сьогодні мали зустрітися. Але він не прийшов.

- Ти через це засмутилася? - запитав Дмитро, хоча й так все було ясно.

Ніна не відповіла, зробила ковток кави. Але потім сказала:

- Певне, думаєте, що я дурна? Мовляв, засмутилася через хлопця якого ні разу у житті не бачила. Та й знайомитися в Інтернеті неправильно.

- Щодо останнього не згоден, - парував Дмитро, - сьогодні так знайомляться мільйони людей. Я знайомився як в Мережі, так і в реальності. Та щось не щастить. То ж чудово тебе розумію.

Шатенка вперше усміхнулася веселіше, відтоді, як вони разом пили каву. Хлопець розправившись з замовленою піцою, повільно допивав каву. Тим часом, персонал закладу, який складався з двох людей заметушився, натякаючи на те, щоб останні відвідувачі збиралися. Кафе працювало до восьмої, двом молодим людям хотілося потрапити додому вчасно.

- Дякую вам за компанію, - сказала дівчина, встаючи, - я вже піду додому.

Дмитро підвівся також. Дві хвилини витратили на те, щоб вдягнути верхній одяг та шапки. Поглянувши за вікно, молодий чоловік побачив, щоб сніг продовжує падати з темного неба.

Разом вийшли на вулицю. Ніна поглянула на небо, потім підставила долоню під падаючі сніжинки.

- У цьому році сніг з’явився рано, - сказала вона, - але це чудово. Люблю зиму, хоча б за те, що саме зимою у мене День Народження.

- І скільки ж тобі років? - намагаючись говорити безтурботно, запитав Дмитро.

Дівчина здивоване поглянула на чоловіка. На білому личку виступив рум’янець зніяковіння.

- Багато, - коротко відказала вона та більш щільно пов’язала синього шарфа.