Пустотлива сніжка

Дмитро повертався додому о шостій вечора, коли на вулиці панувала темрява. Зима - це коли йдеш на роботу ще темно, а повертаєшся з роботи, вже темно. Та це не стає на заваді тим, хто мріє про власну справу. Молодий чоловік був сам собі начальником, і хоча інколи було дуже нелегко, але іншого не хотів. Ще трохи, і в нього буде ресторан, який розділить з найкращим другом, що у потрібний момент простягнув руку допомоги.

Незважаючи на темряву, людей на вулицях міста виявилося більш ніж треба. Воно і не дивно, адже тільки шоста вечора. Дехто вже завершив робочий день, інші просто вийшли прогулятися. Хотілося подихати свіжим, морозним повітрям та підставити долоні під падаючі сніжинки.

Саме з цієї причини, Дмитро прийняв рішення не їхати одразу додому, а трохи пройтися. Сніг знову пішов, але цього разу, майбутній бізнесмен не відчував роздратування. Бадьоро крокуючи засніженим містом, роздумував над тим, як розвиватиме справу  до якої йшов три роки. Кілька років пішло на те, щоб все продумати, зробити остаточний  вибір. Думка про те, що ось у нього з’явиться справа життя, неабияк тішила.

Мимохіть, у молодого чоловіка промайнула думка про особисте життя. Кожного разу, коли виникало щось подібне, Дмитро намагався відмахуватися, але нав’язливе питання «чому я досі сам»? вперто не дозволяло себе ігнорувати. Вродливий, упевнений у собі, син багатих батьків, завидний наречений, перспективний бізнесмен, але самотній. Якось не сходилося і боляче ранило самолюбство.

Його друг Костя знайшов справжнє кохання ще в університеті і рік тому скріпив союз перед законом. Мила дівчина Кіра, свого часу, подобалася і Дмитру, але шансі виявилося нуль цілих, нуль десятих. Між Костею та Кірою спалахнули такі почуття, що втручатися у них означало тільки пошитися у дурні. Та Дмитро, ні при яких обставинах не став би між закоханими. Костя - друг дитинства і міцна чоловіча дружба для них була понад усе.

Цілком можливо, що молодому та привабливому хлопцю не вдавалося побудувати стосунки через надмірну серйозність. Риса характеру, на яку вказувало з дитинства майже всі, хто його знав.

Дмитрові залишалося сподіватися, що одного прекрасного дня, кохання знайде і його. Впаде з неба, як зараз падають пухкі сніжинку, символізуючи те, що зима настала. Поки збирався зосередитися на роботі.

Пригадав слова приятеля про те, що і Дмитру вже пора знайти когось. Приятелі жартували, говорили дурниці, але обидва знали, що розмова серйозна.

- То як, приятелю? - сказав Костя, - придивився до красунь у столиці?

- Не потрібні мені зараз серйозні стосунки, - відмахувався співрозмовник, - мені щось легке… ну щоб дівчина не пиляла, що багато проводжу часу на роботі. Мала легкий характер, вміла усміхатися. Тобто, моя протилежність.

- Ну ти, загнув! До сивого волосся шукатимеш, - Костя засміявся, перш ніж чоловіки попрощалися.

Дмитро любив зиму, особливо, коли справа доходила до свят. Проте, цього року не знав, з ким саме буде святкувати. Найкращий друг Костя збирається провести новорічну ніч з дружиною. Звісно молоді люди запрошуватимуть чоловіка скласти їм компанію, але той знав, що буде зайвим. Якби у нього була пара, ще б можна, але третій завжди зайвий там, де стосується закоханих. Перше чи друге число 2023 року цілком можливо проведе з друзями, а от новорічна ніч, скоріше за все, мине у компанії батьків. Якщо вони самі не підуть у гості до родичів.

Хлопець злегка зітхнув та наказав собі думати про майбутній  ресторан. Найголовніше те, що з другом ще не вибрали назву. Втішало, що до відкриття ще місяць, але варто було визначатися, щоб оформити кінцеві документи.

Сніг все падав, осідаючи на одязі перехожих. Синоптики говорили, що зима очікується сніжною. Дмитра це радувало, адже викликало відчуття ностальгії. Коли був маленьким хлопчиком та разом з татом бігав по зимовому саду. Кидали одне одному сніжки, так як у нього кинула снігом невідома дівчина. У неї чарівна усмішка, яка викликає позитивні емоції.

Не знаючи, чому згадав юну незнайомку, хлопець відчув, що змерз. Майже сьома година, увесь цей час йшов вулицями. Було б непогано погрітися за чашкою кави, десь у затишному кафе.

Наче прочитавши думки самотнього перехожого, спалахнула яскрава вивіска, на якій було написано «Найсмачніша кава у місті». Парубок, не втрачаючи часу, зайшов туди, відчуваючи неймовірний аромат випічки та кави. Від апетитної суміші запахів, у хлопця, що встигнув зголодніти, потекли слинки. Давно не балував себе чимось подібним. Хоч і збирався відкривати ресторан, але сам нечасто згадував, що потрібно не забувати радувати чимось дійсно смачним.

У закладі, вже було досить людей, беручи до уваги вечірню годину. Дмитро, замовивши латте та невеличку піцу з шинкою, озирнувся, шукаючи вільне місце, де можна насолодитися смакотою. Одне місце знайшов за столиком біля вікна. За ним сиділа дівчина, задумливо дивлячись у вікно та гріючи руки об чашку з кавою.

Вона виглядала дійсно гарною, здатною одразу привернути увагу, якщо не втикати у телефон, а озирнутися навколо. Як і всі сучасні люди, Дмитро «грішив» подібним, але яскрава краса киянки змусила забути про гаджет та навіть про ароматну випічку з кавою.

«Невже та сама пустотлива сніжка»? - подумав молодий чоловік.

Дівчина з розкішними темними кучерями, здалася Дмитру знайомою. Не знаючи, чи вірно вчиняє, хлопець рушив до красуні, бажаючи сісти поруч.