Розділ 17

Пачка тонких дамських цигарок лежала на столі нерозкритою. Христина навіть не дивилася на неї. Хоча всього лише годину тому змусила водія вирушити за ними в елітний тютюновий салон.

Піддавшись миттєвому бажанню впасти в прірву, що розверзлася під ногами, і летіти нескінченно, тепер гидливо відсунула від себе придбання. Кава давно охолола, недоторкана.

На щастя, Гната в цей час займала гувернантка, проводячи планові заняття - англійська та математика. Прості буденні дії дозволяли жінці сидіти перед панорамним вікном у своєму кабінеті й відверто рефлексувати.

Що таке з нею зробив Тимофій, що в одну мить немов би поміняло їх місцями? Чому вона більше не може відчувати себе господинею становища і так гостро потребує його схвалення?

Очевидно, час пролетів повз її свідомість, оскільки двері кабінету впевнено відчинив син. У його вдумливому погляді застигло німе запитання, на яке він мовчки вимагав дати відповідь. Негайно.

Проблема полягала в тому, що Христина так занурилася у власні переживання, що придумати правдиву відповідь просто не встигла. Та й не спрацьовувало це ніколи з її сином - придумані відповіді. Він справедливо бажав знати правду, і тільки правду.

- Мамо?

Христина винувато відвела погляд. Що сказати йому?

- Де тато? Він обіцяв сьогодні зіграти зі мною у футбол.

- Сонечко...

Передчуваючи бурю, що насувається, Христина підійшла до сина впритул, опустилася перед ним на коліна і міцно обійняла. Так хотілося підтримати свого малюка. І сховатися від його погляду, що проникає в душу.

- У тата виникли невідкладні справи. І йому довелося виїхати.

- Я думав, ви нарешті все зрозуміли та тепер разом! - підняв голову, відсторонюючись.

- Що зрозуміли? - здивувалася Христина, встаючи та тягнучи дитину на диван біля вікна.

- Мамо, скажи правду, - у вже звичній манері зажадав син. - Ти прогнала Тіма?

Кріс насторожено вдивилася у стривожене дитяче личко.

- Тіма? - перепитала з підозрою.

Гнат заплакав. Відкрито, вголос, ховаючи ручки в кишенях своєї кофти.

- Чому Тім пішов, мамо? Він був мені як тато!

Вона вражено втупилася на сина, остаточно розгубивши всі слова.

- Я не розумію... - пробурмотіла. - Ти... Ти знав?

- Мамо, - дуже серйозно звернувся хлопчик, голосно схлипнувши й старанно заспокоюючись. - Я схожий на дурня?

Христина поспішно похитала головою.

- Якби Тім був моїм татом, ви б не розлучилися ніколи, ти не була б такою сумною і не працювала б так багато...

Вона заплющила очі на секунду від його слів. Відчуваючи себе так, наче потрапила під хльосткі струмені крижаного дощу.

- Ніхто не знає, як було б, - сумно підсумувала, притягаючи сина до себе, щоб міцно обійняти. - Люди, з якими ми зустрічаємося, і люди, з якими живемо, - це різні люди, малюк.

- Я не розумію, мамо, - пробурмотів хлопчик, довірливо обіймаючи найріднішу людину. - Але я так чекав, так намагався не зламати твою ідею. Ну, щоб у нас з'явилася сім'я...

- Але ми і є сім'я! - здивовано вигукнула. - Ми з тобою і є сім'я.

Христина сподівалася, що витівку син зрозумів тільки так і не інакше. В іншому разі, він навряд чи пробачив би їй факт найму для нього псевдобатька. Та й самого Тимофія б так не ідеалізував.

Гнат багатозначно промовчав.

- Матусю, Тім став хорошим татом. Він нам підходить, - упевнено заявив син. - Він любить нас.

Христина добродушно посміхнулася.

- Ну правда! - жваво повторив Гнат, підхоплюючись із місця. - Він любить нас! І ти його полюбила! Тільки дуже боїшся сказати чесно чомусь...

Дивлячись в очі дитини, немов у дзеркало, Христина не без страху нарешті зізналася собі в тому, що малюк має рацію. Вона полюбила Тимофія. От тільки що тепер робити зі своїм почуттям, коли він пішов?