Розділ 16

Гнат не міг натішитися цілого вечора, безроздільно проведеного з улюбленими батьками. Припав до мами, грався з батьком. У всьому будинку, та й у саду, вони були зовсім одні. Тільки сім'я, без сторонніх.

Набігавшись, хлопчик втомлено позіхав на дивані у вітальні, де вони ласували десертом, розповідаючи по черзі кумедні історії з дитинства.

Заплющуючи очі вже в спальні, малюк запам'ятав у пам'яті люблячі обличчя мами й тата, що схилилися до нього. Як же йому хотілося, щоб так завжди й було! Які ж уперті ці дорослі...

Тім із ніжністю дивився в очі омріяній жінці, що сиділа на дивані навпроти. Вона відповідала йому прямим поглядом, сповненим пристрасті.

- Ми ж дорослі люди... - зронила вона, ніби намагалася виправдатися за щось.

Тимофій залюбки кивнув, скорочуючи відстань між ними та впиваючись у її губи поцілунком. Жадібно блукаючи руками по її руках, спині, грудях, чоловік різко втягував повітря носом, змушуючи все тіло тремтіти, відчуваючи поруч її.

Христина відповідала божевільною енергією, що зводить з розуму, змітаючи все на своєму шляху.

- Якщо Гнат зараз встане шукати нас... - задихаючись, пробурмотіла Сомова, на секунду відсторонившись.

Як же запаморочливо він цілується!

- Де твоя спальня? - тямущо кивнув чоловік, підхоплюючи її на руки.

Перспектива опинитися з голим задом перед малюком не приваблювала.

Христина здивовано округлила очі, схопившись за його шию, і мовчки ткнула пальчиком на другий поверх.

Тім невдоволено гаркнув щось нерозбірливе, досадуючи на її розмах під час побудови будинку і сподіваючись не оступитися на черговій сходинці з дорогоцінною ношею на руках.

Поглинуті вогнем бажання, обидва не помічали нічого навколо. Рухаючись у єдиному ритмі, жадібно вивчали одне одного до повної фізичної знемоги. Поки нарешті заснули, наситившись емоційно.

- Кріс... - мрійливо протягнув чоловік вранці наступного дня, ласкаво, і водночас упевнено обіймаючи прекрасну жінку, яка лежала поруч.

Сомова напружено підібралася.

- Тільки не треба хибної романтики, - сказала неголосно. - Ми дорослі люди. І секс - це просто секс...

Скривилася, вимовляючи ці слова. Але промовчати не змогла. Він нібито увійшов на її територію. І радісно зустріти цього гостя, і тривожно порушувати звичний уклад.

Тимофій схопився з ліжка, ніби вжалений.

- Ну знаєш! - вигукнув він роздратовано, збираючи з підлоги свої речі. - Я думав, ти мене згадала. Думав, ти відтанула...

Христина сіла в ліжку, анітрохи не бентежачись наготи грудей, що відкрилися, коли простирадло зрадницьки поповзло вниз. Сперлася на руки, здивовано дивлячись на квапливі рухи дивовижного, як виявилося, чуйного коханця. Про що він говорить?

- Ну так, - ображено хмикнув, прочитавши на її обличчі здивування. - Звісно, не згадала! А я на тебе чекав. Плекав. Беріг як мрію. Я кохаю тебе, Христино. І тільки тому погодився на твою божевільну пропозицію!

- Не розумію, як це можливо... - розгублено промовила вона.

Тимофій зупинився навпроти ліжка. Методично натягнув кофту і джинси. Заглянув їй в очі.

- Ти приходила в гості до своєї подруги. Вона жила в моєму дворі. Де батьки. Я тому й купив там квартиру. Щоб ближче до своїх батьків і піклуватися про них. Але й тому... Щоб не пропустити, коли ти прийдеш знову. Безглуздо, напевно?

Христина приголомшено дивилася на нього, не в змозі повірити в почуте.

- Батько заборонив мені спілкуватися з жебраками, - і тут же винувато пояснила: - Так він сам вважав. Навіть влаштував, щоб подружку зі школи перевели. Думав, що вона зі мною дружить через гроші. Але, Тіме... До чого ностальгія? - знову пожвавлюючись, запитала. - Минуле не повернути й не змінити. Зрештою, батько виявився правий. Люди продажні по суті своїй. Подруга ж потім шукала мене. Щоб грошей попросити, багато. Та й любов твою я купила. Дорого, - цинічно усміхнулася, вимовляючи це, Христина.

Усередині дряпнули гострі кігтики печалі.

- Твоя подруга померла, - звівши брови до перенісся, неголосно промовив Тимофій.

У голосі чоловіка промайнула нотка осуду.

- Ми збирали їй гроші на лікування. Але не змогли знайти всю потрібну суму. А любов моя... - він хмикнув і почав ритися в кишенях. - Можливо, люди й продаються іноді, - зауважив, прямуючи до тумбочки біля ліжка. - Але частіше вони сліпі, бо через купюри, якими оцінюють інших, не бачать головного.

Чоловік із глухим звуком поклав на тумбочку банківську картку і маленький аркушик паперу.

- Це моя зарплата. Я не витрачав її. Тут усі гроші. Тому що моє кохання не продається.