Розділ 15

Сомовій здавалося, що найнятий нею псевдобатько Гната намірився геть зруйнувати її усталене життя. Часом вона була вдячна йому за емоційний струс. Але часто сердилася на нього, свою безпорадність за всієї відносної бізнес-могутності.

Варто віддати йому належне. Із сином він порозумівся швидко. І стосунки зумів побудувати довірчі, довгострокові.

Однак пропозиція провести вечір у сімейному колі, що надійшла, знову шокувала її. Вони не сім'я! До чого подібний спектакль? Відмовитися не змогла. Тягнуло до Тимофія, хотілося дізнатися, що затіяв. Опинитися в його обіймах знову.

Христині здавалося, що в її броні з появою цього чоловіка утворилася тріщина. Яка розросталася з кожним днем. Спершу через неї було видно тільки фрагменти чужих життів. Потім зуміла розгледіти власних близьких. І ось уже опинилася майже зовсім оголена, до беззахисності перед зовнішнім світом.

Обміркувавши сказане тоді Тимофієм, Сомова таки викликала штатних юристів. І під їхніми здивованими поглядами розпорядилася без зайвого галасу перевести все на сина, залишивши її лише тимчасово управителькою.

Потім веліла Вероніці підготувати співбесіду на ролі заступників для неї, здивувавши й вдячну помічницю. Здається, сестричка йшла на поправку, що не могло не тішити.

Христині страшенно хотілося обговорити всі ці значущі для неї події саме з Тимофієм. Але можливості такої не було, на жаль.

Жінка ловила себе на думці, що спостерігаючи за їхнім із сином спілкуванням, заздрить. Причому одночасно і Тимофію, і Гнату.

Намагаючись розібратися у своїх переживаннях, Сомова не без задоволення роздивлялася чоловіка, який сидів навпроти. Вони, як і домовлялися, зібралися ввечері в саду перед будинком, на кумедно пофарбованій у вигляді квітки лавці. Син захоплено процвірінькав, що скоро повернеться і миттю помчав кудись.

Його не було вже близько десяти хвилин. А Христина все ніяк не могла відвести очей від найнятого нею ж Тимофія. Мана якась! Можливо, просто дається взнаки сексуальний голод? Адже багато хто з ним плутає інші почуття. Навіть кохання. А вона, як-не-як, на побаченнях не була більше ніж сім років. Стільки ж не було і сексу. Зате роботи - хоч відбавляй. Душа бажала свята, і це зрозуміло. Підвернувся він, вдумливий і теплий. Чому ні?

Христина розплилася в задоволеній усмішці, прийнявши трішки дивне, не властиве їй рішення. Збиралася вже повідомити Тіму про тимчасове розширення його посадових обов'язків, як перед ними виник захеканий від швидкого бігу Гнат. У руці, що тремтіла, хлопчик міцно стискав невелику коробочку з бантом.

- Що це, сонечко? - здивовано запитала Христина, приймаючи з рук малюка несподіваний подарунок.

Син вичікувально глянув на Тіма. Отримавши його мовчазне схвалення, щасливо засяяв.

- Ми тобі на день народження плели з татом. Але батько каже, цінувати треба кожен день. І балувати нашу кохану тебе теж щодня, - сором'язливо зізнався.

Христина здивовано насупилася і, переводячи насторожений погляд з Тіма на сина і назад, акуратно потягнула за стрічку. У коробці виявився двоколірний браслет із бісеру.

Христина судомно втягнула носом повітря, вражена до глибини душі. Син неодноразово притягував їй свої малюнки й вироби в подарунок. Але робив це ніби з почуття обов'язку. Сказала гувернантка малювати для мами, він і малює, ліпить, майструє. Але не з власної волі. А тут... тремтить весь в очікуванні маминої реакції.

Христина злетіла з лавки, рвучко обіймаючи синочка.

- Маленький мій...

Вона чудово розуміла, кому завдячує щасливими миттєвостями. Сам Тимофій мовчав, уважно стежачи за жінкою і дитиною.

- Давайте тепер бажання загадувати, - радісно запропонував, підхоплюючись із лавки. - Даремно ми з Гнатом у семицвітку лавку фарбували, чи що!

Христина перевела здивований погляд на лавку, де сиділа лише хвилину тому.

Чи буває так, щоб в одну хвилину все життя змінилося? Мабуть, так. Бо саме так відчула себе Христина, шепочучи щойно усвідомлене бажання перед намальованою семицвіткою.

Їй так довго здавалося, що немає нічого важливішого за добробут і забезпеченість сина. Так комфортно було керувати та творити, жити своєю діяльністю. Виявляється, все це мало таке мізерне значення для щастя...