Розділ 13

Христина кілька разів моргнула, дивлячись на зачинені двері. Потім перевела погляд на гувернантку, яка розглядала її.

- Щось хотіли сказати? - холодно уточнила Сомова.

Підлегла похитала головою з ледь стримуваною усмішкою.

- Я на сьогодні вільна?

- Вільні, - буркнула начальниця.

- Мамо, у тебе щось сталося? - турботливо поцікавився хлопчик, підходячи до мами та гладячи її по голові.

Христина здригнулася. Залишившись у будинку самі, хвилину мовчали. Потім вона знесилено опустилася на сходинки, що ведуть на другий поверх, сховавши обличчя в долонях. Вона відмовлялася розуміти подібне святенництво й лицемірство. Кожен мріє жити красиво! Навіщо ці брехливі слова про доброту і щастя в бідності? Кому потрібні подібні ілюзії? Навряд чи їх оцінять діти, привчені з дитинства відмовляти собі у всьому. Адже саме з них виростають затюкані. Нещасні дорослі, які не вірять у себе. Які продовжують сімейні традиції, вдаючи щастя і боячись вийти за межі бідності. Багатим же бути соромно, багатий - значить лиходій. Так, виходить?

- Я просто втомилася, синку, - тихо промовила Христина, витираючи сльози, що набігли. - Поїхали в центр, повеселимося, - мляво запропонувала.

Гнат міцно обійняв її, потім піднявся і став збиратися, попросивши трохи часу, щоб переодягнутися.

Христина тільки зараз звернула увагу, що одягнений син зовсім як Тимофій. Охайно, просто і... для бібліотеки. Цікаво, чия це була ідея, настільки відповідати локації?

Приводячи себе до ладу у ванній на першому поверсі, Христина вдивилася у власне обличчя. Їй лише тридцять п'ять, а в куточках очей і на лобі вже чітко видно зморшки. Чомусь не рятувала від них жодна косметологічна процедура. Вона вклала у свою зовнішність десятки тисяч. А має такий самий вигляд, як звичайнісінька дамочка середніх років. Що не так з її життям? Чому, справді, всі її можливості не приносять щастя ні їй, ні синові? Можливо, вона працює занадто мало і не якісно, і тому грошей недостатньо, щоб дозволити собі нормальний відпочинок?

Навіть цікаво стало, що буде, якщо втілити в життя описане нею Тимофію. Чи будуть тоді вона та Гнат щасливішими?

Радіючи перспективі спільних розваг із мамою, Гнат усю дорогу без угаву базікав, розписуючи перспективи прийдешніх веселощів.

Христина щосили намагалася відволіктися від своїх думок про роботу і про те, хто все ж таки правий із них двох. Батути, гірки, гойдалки, машинки пронеслися яскравою каруселлю. Потім кафе потішило смачними піцою та морозивом. Однак, коли син розпочав друге коло розваг, уже ближче до закриття, Христина все ж таки не витримала й заглянула в айфон. Виявивши, що за її відсутності підлеглі встигли накрутити справ, кинулася виправляти огріхи, які могли коштувати кількох вигідних контрактів. Досадуючи на себе за те, що повелася на вмовляння Тимофія про міфічне щастя в бідності. Ні, все ж чоловіки, які не відбулися, просто виправдовують так свою бездіяльність. Хоча він мав вигляд і поводився цілком упевнено, самодостатньо. То чому ж задовольнявся малим?

Захопившись робочими питаннями, Сомова відірвалася від ґаджета, коли в динаміку пролунало повідомлення про закриття центру за пів години. Чудово. Саме час пошукати серед атракціонів Гната і вирушати додому із задоволеним минулим днем сином.

Однак вона обійшла й ретельно оглянула кожен батут і кожну гірку, перевірила всі машинки по черзі. Але сина ніде не було.

- Гнате! - покликала у величезному приміщенні, що поступово порожніло.

Деякі батьки обернулися, відводячи своїх дітей. Хтось глянув зі співчуттям, хтось з осудом.

На неї накотила хвиля паніки. Зробивши глибокий вдих, щоб заспокоїтися, стала розглядати варіанти. Забрати сина ніхто чужий не міг би. Це він чітко засвоїв з її пояснень. І турнікет би злодій не пройшов із її малюком. Тоді б Гнат кричав і брикався.

Він грав, прибігав настирливо кожні п'ять хвилин, щоб повідомити, у що саме грає. Стоп. А коли він прибігав востаннє, о котрій годині?