Розділ 10

- Спасибі, що виручили, - морщачись від ніяковості, тихо промовила Христина в спорожнілому спортзалі, дивлячись на двері, за якими зник син. - Я не встигала із зустрічі, потім потрапила в затор, довелося викуповувати велосипед і...

Жінка не договорила, відчувши, що тиша дивно згустилася.

Тимофій обійшов її, щоб опинитися віч-на-віч із цією впертою, напрочуд сильною і такою важливою для нього жінкою. Інакше б він просто не погодився на її божевільну пропозицію, що шокувала його тоді. Однак усі його плани летіли коту під хвіст, бо вона ніяк не бажала відтавати.

- Послухай, можливо, досить стільки працювати? - вкрадливо уточнив, буравлячи жінку поглядом.

Христина гнівно примружилася, одразу ж перемикаючись із ніяковості й провини на напад.

- Пропонуєш переїхати куди-небудь в убогу однокімнатну квартиру і там виживати на копійки, гаруючи так само багато, але отримуючи за це мізерно мало? - їдко заперечила.

Стиснулася внутрішньо, зрозумівши, що явно перебір. Але слово - не горобець. Та й адже правду сказала. Нехай навіть конкретно його образити не хотілося.

- Чому відразу виживати? - наїжачився Тім. - Можна цілком нормально жити, спокійно, проводячи час зі своєю сім'єю.

- Чи виправдовувати сімейністю свою бездіяльність?

- Намагаєшся вколоти? - гірко усміхнувся чоловік.

- Намагаюся уточнити. Чому я маю закопувати свої мізки й талант, змушуючи своїх близьких жити в злиднях і при цьому виправдовуючись благим наміром бути разом довше?

Поставивши це запитання, Христина затамувала подих, сподіваючись почути по-справжньому вартісну відповідь. Щось, що допомогло б знайти їй компроміс у власному житті. Але Тимофій мовчав.

- Десь має бути стоп, - пониклим голосом промовив чоловік. - Безглуздо було б заперечувати необхідність грошей у принципі. Але коли женешся за грошима заради грошей, вони втрачають свою цінність. Ти забула, мені здається, заради чого... заради кого стараєшся.

Сомова поникла, мовчазно визнаючи його правоту. Але тут же підняла голову.

- Ти нічого не розумієш. Варто мені зменшити оберти, як конкуренти тут же розтопчуть. І не встигнеш озирнутися, як уже стоїш на обліку в центр зайнятості, а твоя дитина просить нову іграшку, яку ти не можеш купити...

- Відмовляти теж іноді треба. Інакше зіпсуєш їй характер, - заперечив Тимофій.

- Чудово! - спалахнула Христина. - У їжі теж необхідно відмовляти? В одязі хлопчику, який постійно зростає, теж відмовляти? У можливостях розвитку? Лікуванні, оздоровленні?

- Ти-то звідки знаєш про таку потребу? - ображено фиркнув Тім, підозрюючи, що її статки є радше успадкованими від багатих батьків, судячи з її поведінки класичного сноба.

Сомова ображено надулася.

- Я втомилася доводити самовпевненим і самозакоханим чоловікам, що всього, чого домоглася, досягла самостійно, без сторонньої допомоги. Чомусь у суспільстві заведено вважати, що жінка нічого з себе не представляє. А тільки є приставкою до чоловіка. Навіть коли він слимак, який приліг на диван після роботи з мінімальною зарплатою, а вона виховує дітей, працює і робить усе по дому... І все одно він - чоловік, а вона - всього лише ребро Адама... Так, мій батько був заможною людиною. Завдяки мені, - сумно посміхнулася Христина, залишивши цей нюанс без пояснень. - Цинічний і жорстокий. Тож ці фрази я чула часто. Сьогоднішнє перепрацювання я тобі оплачу, - підсумувала жінка, підбиваючи підсумок сказаному, відчуваючи, що ще трохи й розплачеться, занурюючись знову в болюче минуле.

Тимофій деякий час мовчав, вивчаючи її, немов побачив уперше. Обдумуючи почуте. Адже запитань стало ще більше.

- Завтра я обіцяв Ігнату піти разом до бібліотеки, - тихо промовив чоловік, наче просто розмірковував уголос.

- Нариваєшся на премію? - уточнила Сомова, теж не підвищуючи голосу.

- Це вже зовсім не смішно, - похитав головою. - Я тебе просто попередив, щоб ти не вирішила, не дай Боже, що в тебе дитину вкрали.

- А в мене і вкрали, - зі сльозами на очах Христина прямо подивилася на нього.

Тім прекрасно зрозумів, про що вона говорить. Йому було страшенно шкода Сомову. Хотілося обійняти та втішити. Він радів, що Кріс усе ще вміє відчувати, здатна плакати. Нехай негативна, але це все ж емоція. Очищувальна. Хоч і болюча. Коли він зібрався сказати їй про це, пролунав голос Гната за його спиною:

- Мамо, тату, я готовий до свята!

Двоє дорослих злякано здригнулися, обмінявшись зрозумілими та запитальними поглядами. Як багато встиг почути малюк і що міг зрозуміти зі сказаного?

Христина відчувала вдячність до цього простого у своїй поведінці й одязі, неяскравого чоловіка за те, що цієї миті він повернувся до неї спиною і кілька хвилин активно займав сина, даючи їй час привести себе до ладу. Дитині ні до чого знати про ці її переживання. Вона заслужила щасливе дитинство. Просто за правом появи на світ.

Але сам по собі факт вчинку Тимофія вразив її, змусив замислитися краще за будь-які слова. Опинитися за надійною спиною - почуття нове, мало зрозуміле, але... таке приємне й бажане, як виявилося.