Розділ 81

Даміан.

Я готував це тижнями. Кожна нічна зміна в порту, кожна угода, на яку я йшов, знаючи, що одного необережного слова чи погляду може вистачити, щоб мене не знайшли навіть у морі, — усе це було заради сьогоднішнього дня. Я хотів довести їй, що я вже не той обідранець, якого можна було вигнати з її дому, як непотрібного пса. Я хотів стати для неї фортецею, яку не зруйнує ніхто.

Я орендував нову яхту. Не той старий іржавий катер, на якому ми вперше кохалися під шум хвиль. Це був білосніжний красень із полірованим тиковим деревом, м'якими шкіряними диванами та хромованими поручнями, що блищали в променях призахідного сонця. Я засипав усю палубу тисячами її улюблених білих троянд і ніжно-рожевих півоній — так густо, що під ногами утворився справжній килим. З ресторану «Ля Мер» привезли найкращі страви: устриці на льоду, запеченого морського окуня з лимоном і травами, свіжі салати та шампанське. На кормі, за високими перегородками, тихо чекали музиканти — скрипка, гітара й саксофон, — готові за моїм знаком заграти щось ніжне й наше.

Сьогодні все мало бути ідеально.

Коли Каміла з'явилася на пірсі, я не зміг стримати широкої посмішки. На наше перше побачення тут, на старому катері, вона прийшла справжньою принцесою: у сукні, на високих підборах, з ідеально укладеним волоссям і витонченою поставою. А сьогодні... вона була в простих світлих шортах і білій майці, з розпатланим від вітру волоссям, що падало на обличчя. 

Така природна. 

Така справжня. 

І моя.

— Ого, принцесо, — я швидко підійшов до неї, підхопив на руки й закружляв по пірсу, притискаючи до себе. — Ти вирішила сильно спростити мені завдання? Минулого разу я пів години воював із тією клятою блискавкою на твоїй сукні, а сьогодні ти вже готова до пригод, як є. Навіть взуття не треба знімати.

Я засміявся, сподіваючись почути її дзвінкий, заразливий сміх, який завжди розтоплював мені груди, але Каміла лише ледь-ледь посміхнулася кутиками губ. Посмішка вийшла слабкою, майже вимушеною. Її очі — великі, блакитні — дивилися кудись повз мене, у морську далечінь.

Я обережно поставив її на палубу нової яхти. Навколо нас тихо шелестіли на вітрі сотні повітряних кульок, прив'язаних до поручнів. Музика почала грати — спочатку тихо, майже пошепки, — ніжну мелодію, яку ми обоє любили. Аромат троянд і півоній був таким густим, що здавався солодким на смак. Палуба під ногами ледь погойдувалася на легкій хвилі. Будь-яка інша дівчина на її місці вже б ахкала й крутилася на місці від захвату.

— Каміло? — я взяв її холодні руки в свої долоні й легенько потер їх, намагаючись зігріти. — Тобі не подобається? Скажи чесно.

Вона ковтнула, повільно підняла погляд.

— Це... неймовірно, Даміане. Справді. Ти стільки всього зробив... — голос її був тихим, майже механічним, ніби вона говорила заучений текст. — Я навіть не знаю, що сказати.

Я притягнув її ближче, обійняв міцно, намагаючись передати їй своє тепло. Вона притулилася щокою до моїх грудей, але я відчув, як її тіло тремтить: дрібно, майже непомітно, наче від холоду, хоча було тепло.

— Гей, — я м'яко провів долонею по її спині. — Ти просто перевтомилася в тому своєму університеті, правда? Ці кляті іспити тебе виснажили, я бачу. Забудь про все зараз. Сьогодні тільки ми. Тільки ти і я на цій новій красуні. Дивись, як вона сяє — спеціально для тебе.

Я намагався розговорити її, почав розповідати, як Хаві вчора допомагав мені тягати ці важезні кошики з квітами й мало не полетів за борт, коли яхта раптом хитнулася. Я сміявся, жестикулював вільною рукою, намагаючись передати комізм ситуації, але Каміла лише мовчки дивилася на темну воду за бортом. У її очах стояло щось важке, щось схоже на глибокий, прихований біль. 

Це не була звичайна втома. 

Це виглядало як траур.

— Подивися на мене, — я обережно підняв її підборіддя двома пальцями, змушуючи зустрітися поглядом.

Вона підняла очі, і на мить у них спалахнув такий гострий, неприхований біль, що в мене перехопило подих. 

Серце стиснулося. 

Хтось її образив? Хтось знову щось сказав чи зробив?

— Все гаразд, Даміане... — прошепотіла вона, і раптом обхопила мою шию руками так сильно, наче боялася, що я зникну. — Просто...