Розділ 74

Каміла.

Даміан повільно подивився на мого батька. Той підняв голову, чекаючи на вирок, чекаючи, що Даміан вимагатиме від нього піти в поліцію чи здатися в руки закону. Батько вже відкрив був рота, щоб погодитися на будь-яку спокуту, але Даміан перебив його поглядом, повним крижаної зневаги.

​— Ти думав, я попрошу тебе здатися? — Даміан гірко всміхнувся, і в цій посмішці не було ні краплі тепла. — Ти думав, що я вірю в їхні суди та папірці? Ми обидва знаємо, Матео, що мафія ніколи не дозволить посадити себе за грати. Себастьян купить будь-якого суддю ще до того, як ти встигнеш відкрити рота в залі засідань. Поліція не поверне мені батьків.

​Батько завмер, здивовано дивлячись на хлопця, якого він щойно вважав загрозою своєму життю.

​— Я не відправлю тебе до в'язниці, — продовжив Даміан, роблячи крок до нього. — Тюрма — це занадто легко для тебе. Там ти знайдеш спокій, а я хочу, щоб ти жив. Живи з цим гріхом і далі, Матео. Нехай кожна ніч на твоїх шовкових простирадлах нагадує тобі про ту шафу, у якій сидів я. Нехай кожен твій подих пахне тим попелом і кров'ю, які ти допоміг приховати. Це і буде твоя в'язниця.

​Мій батько затремтів, опустивши голову ще нижче. Він зрозумів: Даміан не подарував йому життя, він прирік його на вічне катування власною пам'яттю.

​Даміан повернувся до мене й обережно притягнув до себе, сховавши моє обличчя на своїх грудях.

​— Ми впораємося самі, Каміло, — прошепотів він мені у волосся. — Без їхніх законів. Шторм наближається до свого піку… але тепер ми знаємо, куди саме треба нанести удар. І цього разу я не буду ховатися в шафі.

​Я відчула, як його рука міцно стиснулася на моїй спині. Ми більше не були дітьми ворогуючих сімей. Ми були двома людьми, яких спільне горе й спільний ворог нарешті згуртували в одне ціле.