Розділ 70

Каміла.

Коли Рауль нарешті вийшов, зачинивши за собою двері з тихим, але зловісним клацанням, я кинулася в кабінет батька, ніби за мною гналися. Він сидів у своєму широкому шкіряному кріслі, закривши обличчя руками, плечі його були опущені, ніби на них лежала вся вага цих тринадцяти років.

— ТИ БАЧИВ?! — закричала я, голос зірвався на хрип. 

Сльози вже котилися по щоках, і я навіть не намагалася їх витирати. 

— Ти бачив, що він зі мною робить? Як він мене чіпає, як примушує, як шантажує! І ти просто сидиш тут, у своєму кабінеті, і дозволяєш усе це, бо боїшся за свій брудний порт і свої гроші?! Ти вбивця, тату! Ти вбив тих людей! Ти знищив сім'ю Даміана!

Батько повільно підняв голову, його очі були червоними від недосипу й сліз, які він, мабуть, стримував уже не перший день. Руки тремтіли, коли він опустив їх на стіл.

— Сядь, Каміліє… Будь ласка, сядь і послухай мене, — голос його був низьким, надламаним. — Бо я більше не можу нести це сам, кожну ніч це мене душить. Сядь, доню.

Я залишилася стояти, стиснувши кулаки так сильно, що нігті вп'ялися в долоні.

— Тринадцять років тому… — почав він тремтячим голосом, дивлячись кудись повз мене, ніби бачив той вечір перед собою. — Себастьян, був одержимий. Не грошима й не владою. Марісою. Матір'ю Даміана. Вони знали одне одного ще з юності, задовго до того, як вона вийшла заміж за того механіка. Себастьян вважав, що вона належить йому. Він пропонував їй усе: золото, палаци, владу над половиною Іспанії, але вона вибрала бідність і справжнє кохання. І це зламало його.

Він зробив паузу, ковтнув повітря, пальці нервово забарабанили по столу.

— Того вечора вони були вдома. Себастьян не хотів бруднити власні руки... Він замовив їх. Я був там, Каміліє… Я приїхав разом із його людьми, щоб «залагодити питання» з документами на землю, але все пішло не так. Я стояв у вітальні, коли вони увірвалися. Я бачив, як вони витягли батька Даміана. Він намагався захистити Марісу, кричав, щоб вони її не чіпали… Але найманці Себастьяна не мали серця, вони просто виконували наказ.

Він закрив очі, і сльоза скотилася по його щоці, зникаючи в сивій бороді.

— Вони вбили їх обох прямо там, у їхній вітальні. На очах у Бога й у мене. Я бачив, як життя покидає очі Маріси. А Себастьян… після він приїхав... і просто стояв поруч зі мною і спокійно курив, дивлячись на тіла, наче на сміття. Він повернувся до мене й сказав: «Матео, якщо поліція дізнається бодай про тінь моєї присутності тут — твоя дружина і твоя маленька Каміла стануть наступними жертвами пограбування, яке «пішло не так». Я злякався, доню. Я злякався за вас. І я допоміг йому. Я приховав докази, я зробив так, щоб це виглядало як звичайний розбій. Увесь мій успіх, усі ці порти — це криваві гроші, які він платив мені за моє боягузтво.

Я слухала, і мені здавалося, що стіни кабінету стискаються. Мій батько не просто стояв поруч... він бачив фінал життя людей, яких Даміан любив понад усе.

— Даміан… — прошепотіла я. — Він каже, що бачив усе. Він був там.

— Я знаю, — батько схлипнув. — Ми не знайшли хлопчика. Себастьян думав, що його не було вдома, але я бачив, що дверцята шафи у вітальні були прочинені на кілька міліметрів. Я знав, що він там. Я знав, що він бачив мою зраду через ту кляту щілину, але я промовчав. Я дозволив йому залишитися сиротою з цим жахом у пам'яті, щоб врятувати свою шкуру.

Я відчула, як усередині мене все вимерзає.

— Рауль знає? — запитала я, ледь ворушачи губами.

— О, Рауль знає все, доню. Він виріс на цих історіях, він такий самий, як його батько. 

Я стояла, не в силах поворухнутися, сльози текли рікою, але всередині вже закипала холодна, ясна ненависть.

Тоді я розвернулася й вийшла, не сказавши більше ні слова. У вухах досі стояв голос батька, а перед очима — маленький Даміан у темній шафі, який дивиться, як вбивають його світ. Тепер я знала правду, і ця правда була гострішою за будь-який ніж. 

Даміан мав дізнатися, що Себастьян — замовник, а мій батько — боягуз, який бачив його в тій шафі й не допоміг.

Я піднялася в кімнату... тепер я була носієм таємниці, яка могла або звільнити Даміана від привида минулого, або остаточно спалити нас обох у полум'ї помсти, але я була готова ризикнути всім.