Частина 44

Так, у нашій школі любили влаштовувати бали. Випускний же бал обіцяв стати незабутнім. Насилу пробравшись до зали, я відразу почала озиратися на всі боки в пошуках Холла.

Чорт, ну, хоч би посміявся б він там де-небудь... А що? Люди навколо зомліли б, і я б його з легкістю знайшла!

Хоча за останній час народ звик до усміхненого Алекса. І якщо хлопець, що сміється, ще приводив часом людей у шоковий стан, то усмішка його тепер практично нікого не насторожувала. Крім Логана, так. Хоча хлопець сам винен - не треба було так відкрито до сестри друга приставати.

Ось і зараз праворуч від мене з натовпу людей виринув Логан. І знову хлопець озирався на всі боки.

- Що трапилося? - тут же поцікавилася у нього, сподіваючись на те, що тікає він від тієї самої людини, яку я шукаю.

Спочатку здригнувшись, Логан придивився, зрозумів, що перед ним усього лише я, і голосно видихнув.

- Ми з Вікою нікому не заважали, - почав однокласник. - Стояли тихенько в кутку, цілувалися.

- А тут з'явився нехороший дядько Алекс і відірвав тобі все найцінніше? - хмикнула я.

Так, вигляд у Логага був насправді кумедний. І здригався він мило, варто було тільки комусь його випадково штовхнути. А оскільки людей було повно, трясся хлопець знатно.

- Не відірвав, але відірве, - пролунав знайомий голос.

На плече Логана опустилася рука Холла. Сам Алекс стояв за спиною друга і посміхався п'янкою усмішкою стоматолога, до якого привели на огляд його першого клієнта.

- Не треба! - пискнув хлопець.

- Залиш Логана! - пролунав грізний окрик Вікторії.

Дівчина пробиралася до нас, розштовхуючи людей. Хоча ті вже й самі готові були розступитися, коли помітили, на кого підвищила голос Холл молодша.

Народ жадав видовищ.

Я посторонилася, пропускаючи Віку до брата.

А що? Я теж жадала видовищ.

- Він перший почав, - явно наговорюючи, ткнув пальцем у бік Алекса Логан.

Але коли хлопець уткнувся носом у важкий кулак, свою руку він одразу ж прибрав і життєрадісно посміхнувся.

- Ну, вип'ємо? - запропонував Логан.

Не прокотило.

Алекс, який скептично подивився на друга, похитав головою і подивився на сестру, чекаючи пояснень. Цей суворий нянь сестрі взагалі коли-небудь дасть час на особисте життя?

Часом я раділа, що в мене немає такого настирливого старшого брата.

Розрядив обстановку Левіс, який вчасно з'явився з уже звичною усмішкою. Завмерши біля нашої компанії, Джеймс заклично посміхнувся і із захопленням вимовив:

- Вікі! Чудовий вигляд маєш!

Вікторія зніяковіло подивилася в бік Логана, який почав звіріти, і подякувала другу брата.

- Так би тебе і... - почав Левіс.

Утім... як почав, так і закінчив, тому що звіріли Алекс та Логан з однаковою (і чималою, варто зазначити) швидкістю.

- Замовкни, - порадив товаришеві Холл.

Той зрозумів свій прокол і спробував виправити ситуацію. Одразу ж відвернувшись від Вікторії, Джеймс уставився... ну так, на мене.

- Емілі, - промовив хлопець. - Яка приємна зустріч. Чудовий вигляд маєш...

Ех, неправильну тактику ти вибрав, друже.

Гучний рик Алекса дав зрозуміти, що я не помилилася.

- Зовсім не туди, - прорік Холл.

Левіс, який схаменувся, склав руки в захисному жесті й позадкував.

- О, Мейсоне, - почулася чергова репліка Джеймса, - чудовий костюм!

Здається, нову і цього разу безпечну ціль було знайдено.

Ось закінчилася чергова мелодія, і почалася нова. Логан швидко схопив Віку за руку і потягнув на танцпол. Алекс, який вже було кинувся до них, зупинила вже я.

- Холл, не заважай сестрі, - заявила моя скромна персона.

- Не доросла вона ще, - буркнув Алекс.

Треба ж... стільки років нишком пхати Логана від сестрички так, що навіть сама Віка цього не помічала, він міг, а просто все їй пояснити - ні. А як же... дрібна.

- Вона моя ровесниця, - вважала своїм обов'язком повідомити хлопцеві. - Але якщо ти вважаєш, що тобі цей вік не до душі...

Розвернувшись, приготувалася йти в бік виходу, коли мене зупинили й потягнули в бік того ж танцполу.

- Сподіваюся, ти не сестру виловлюватимеш? - уточнила в однокласника.

- З тобою повиловлюєш, - зітхнув той.

Так, треба було давно вже аргумент щодо віку озвучити. Адже подіяло. Тепер можна було й подумати, що вийде вимагати у Вікторії за тимчасове її звільнення від опіки старшого братика.

- Як батьки? - поцікавився Холл.

- Мама вже другий місяць намагається дізнатися в батька, як він зміг так швидко одружитися, - відгукнулася я.

- І як же? - моментально відгукнувся Алекс.

Залишалося сподіватися, що хотів він це дізнатися виключно для загального розвитку, а не для власних корисливих цілей.

- Самій би знати, - відгукнулася я. - У всіх історіях мають бути секрети, Холл. Інакше ці історії будуть нецікавими.

Хмикнувши, хлопець поцікавився:

- Чого це тебе на філософію потягнуло?

- Просто повторила те, що Люк уже другий місяць втирає матері, - зізналася я.

Причому доводи батька і справді діяли. Ні, руда не здавалася і не припиняла спроб дізнатися правду, але вже, здається, змирилася з тим, що живе Люк із нами, час проводить теж із нами...

Тим часом музика скінчилася, і ми з Холлом зупинилися.

Алекс помітив когось у натовпі й неголосно запитав у мене:

- Відійду?

Коротко кивнувши, і сама перебралася ближче до стіни, щоб не потрапити під ноги школярів, які кудись поспішали.

- Кларк! - пролунав такий знайомий голос.

- Хілл, - без ентузіазму відгукнулася я.

Не сказати, що поява Евелін скрасила цей вечір. От погіршила - це запросто.

Але цього разу навіть Хілл мала інший вигляд. Дівчина одягла досить скромну сукню темного кольору і тепер, здавалося, не мала наміру качати права так, як було раніше. Може, вона за останні два місяці розучилася зі мною лаятися?

Так, у таке вірилося слабо.

- Знаєш, - пробурмотіла Евелін, - з тобою він справді іншим став.