Частина 41

Вихідні - це приголомшлива річ. У неділю можна виспатися, розслабитися, насолодитися тишею...

- Уже десята ранку! - пролунав зліва гучний голос Холла.

"І як він до мене в кімнату пробрався?" - на межі сну подумала я, знову закутуючись у ковдру.

Дайте поспати бідній людині.

- Кларк, водою облити не обіцяю, але на підлогу точно скину, - з ніжністю пообіцяв Алекс.

Розплющивши одне око, втупилася на задоволеного собою хлопця, що сидить на краю мого ліжка. Погляд на відчинене вікно і скинуті з підвіконня папери дав зрозуміти, що аж ніяк не через двері сюди Холл прийшов.

- І як ти не впав? - здивувалася я.

Сама кілька разів хотіла здійснити спробу втечі від надмірно злої матері за допомогою вікна, але ризикувати все ж не хотілося.

Однокласник, який знизав плечима, демонстративно постукав пальцем по циферблату годинника, натякаючи на те, що ми з ним збиралися вийти вже близько двадцяти хвилин тому.

- І чому було не піти пізніше? - пробурчала я, піднімаючись із ліжка і прямуючи до ванної.

Від такого нахабства з мого боку навіть Холл підскочив-таки на місці, звільнивши, до речі, ліжко.

- Тобі нагадати, хто був ініціатором нашої прогулянки? - уточнив Алекс.

Похитавши головою, продовжила рух у бік ванної. Запропонувала сходити зранку в одне вкрай цікаве місце я сама, тож сердилася зараз просто через те, що через власну дурість довелося вставати на кілька годин раніше, ніж хотілося б.

Уже біля порога зупинившись, повернулася до однокласника і попросила його:

- Ти не міг би з кімнати вийти? Нервуєш.

Холл, який анітрохи не образився, посміхнувся і вийшов із дому, причому тепер уже не через вікно. Гучний скрик матері дав зрозуміти, що на нерви сьогодні вранці подіяли не мені одній.

Однак невдовзі матір уже й сама вийшла з дому, а за нею і я вирушила в бік вхідних дверей. Алекс, щойно я з'явилася на ґанку, демонстративно глянув на годинник, укотре за цей день показуючи мені, що я затримуюся, м'яко кажучи.

Примирливо посміхнувшись, потягла хлопця за матір'ю. Власне, заради цього ми й прокинулися раніше, ніж могли б: потрібно було простежити за Даною і зрозуміти, як у них з Люком усе складеться. Те, що мати поспішала саме до батька, було й без того зрозуміло - не дарма вона вчора весь вечір скаржилася, що ранок неділі їй доведеться губити в ресторані з Люком.

Ага, мила голову і скаржилася, заздалегідь діставала сукню і скаржилася, робила манікюр і знову скаржилася...

Зупинилася Дана в одному з ресторанів у торговому центрі. Підійшовши до Люка, який сидів за столиком, вона про щось його не зовсім миролюбно запитала, але хоча б бити цього разу не стала. Ми ж із Холлом сіли за іншим столиком так, щоб між нами і батьками була пальма. Та гордо росла у великому глиняному горщику рівно доти, доки Алекс не присунув її до нас ближче, щоб ховатися зручніше було.

Обурений до глибини душі офіціант хотів вимовити щось осудливе, але натрапив лише на презирливий погляд Холла.

- Чого мовчиш? - поцікавився в мене за кілька хвилин однокласник.

Якщо чесно, то я просто за батьками спостерігала і намагалася зрозуміти причину, через яку вони знову почали сваритися. Але потім згадала, що таких причин може бути незліченна кількість, тому кинула цю згубну справу.

- А давай Евелін розіграємо? - запропонувала Холлу.

Хлопець поморщився.

- Сумнівний приз, якщо чесно... - протягнув він.

Ледве стримавши смішок (Алекс жартувати навчився, тут хіба що ще квіти його воскреслому почуттю гумору подарувати можна, та й випити за його фантазію, що прокидається), вимовила:

- Давай пожартуємо над нею, а?

Зітхнувши, Холл уточнив:

- Тобі робити нічого чи що?

Я швидко-швидко закивала. Так, складалося таке відчуття, що останнім часом нічого веселого практично не траплялося. Так що ось... намагаюся урізноманітнити наше життя так, як можу.

Хоча не варто було забувати і про згоду Алекса на те, щоб я робила з ним усе, що забажаю. Коли хлопець казав "так", він, напевно, сподівався на розпусту і все таке інше, але моя скромна персона підійшла до справи відповідально, вбрала однокласника, та й узагалі знущалася так, як тільки могла.

Увагу привернули Дана і Люк, які несподівано перестали сваритися. Мабуть, батькові набридло, що моя матір на нього постійно кричить, тому чоловік вирішив вчинити по-розумному: пересадив рудоволосу до себе на коліна і одразу ж поцілував.

Холл, який подивився в той самий бік, запропонував:

- Давай так само, а?

Голосно розреготавшись, ненавмисно привернула до себе увагу батьків. Причому якщо мати відчувала збентеження упереміш із невдоволенням з приводу моєї появи в ресторані, то від Люка явно віяло гордістю і самовдоволенням.

Як же! Впорався. Не здався.

Намагаючись більше не заважати батькам (і так переконалися, що в них тепер усе гаразд), повернулася до Холла і продовжила перервану розмову.

А вже за півгодини ми з Алексом ішли відомим парком і лякали перехожих ідіотськими усмішками.

- Як ти взагалі до школи не спізнюєшся? - дивувався Холл. - Я лише кілька разів бачив, з якими труднощами ти прокидаєшся, але мені вистачило.

- А давай тепер ти мене будити будеш? - запропонувала однокласнику. - Лід у морозилці, його можеш не економити.

Алекс, який усміхнувся, похитав головою.

- Щось мені підказує, що якщо я тебе зранку льодом закидаю, то він же і назад у мене прилетить, - відгукнувся він.

Яка здогадливість...

Здається, Холл теж потягнуло на тривалу бесіду, бо він запитав:

- Ти ж розумієш, що я ніколи не зможу легко розсміятися якомусь дурному жарту, поплескати батька по плечу і вдавати, що в мене все і завжди було чудово?

Можливо, це і було вимовлено жартівливим тоном, але говорив Алекс серйозно.

- Розумію, - хмикнула я. - Ти мені й таким подобаєшся. І якби ти змінився сильно, то це був би вже не ти.

Бачачи, що хлопець хоче щось вимовити, швидко протараторила: