Частина 39

Алекс зупинився перед будівлею школи. Я обережно штовхнула хлопця в бік ґанку, але той не поворухнувся. Наступний стусан був сильнішим за попередній, але й він не подіяв.

- Я туди не піду, - заявив однокласник.

- Холл, ти обіцяв мене весь день слухатися! - вигукнула я.

Змірявши мене пильним поглядом, Алекс вимовив:

- Тому й не хочу йти.

Ображено засопівши, я вперлася руками в спину хлопця і спробувала знову підштовхнути його в бік навчального закладу.

- Я так багато про що прошу? - поцікавилася в Холла, коли остаточно усвідомила, що з місця я його не зрушу.

Замотавши головою, Алекс відповів:

- Ти хочеш, щоб я вітався з кожним зустрічним!

Це ж така трагедія!

Як я могла так жорстоко вчинити...

- Холл, не будь шкідливою заразою, - попросила однокласника.

- Ти ж сама у шкідливу заразу закохалася, - хмикнув хлопець.

Тут уже я застигла і здивовано подивилася на Алекса, який це сказав.

- З чого ти взяв? - насторожено поцікавилася у хлопця.

Той тільки загадково посміхнувся і все ж попрямував до школи. Я не стримала розчарованого зітхання: і чому він вічно залишає щось нерозкритим, постійно недоговорює?

Однак незабаром смуток пішов, і йому на зміну прибігло очікування. Особливо приємно стало, коли на горизонті з'явився біолог. Власне, це була перша зустрінута нами в навчальному закладі людина.

- Доброго ранку, - чемно привітався з ним Алекс.

Обличчя біолога треба було бачити... Відкритий рот, розплющені в подиві очі. Чорт, це було шикарно! А ще прекрасніше стало, коли викладач спіткнувся на рівному місці, мабуть, унаслідок отриманого шоку, і наскочив просто на квітковий горщик. Той, своєю чергою, теж втратив рівновагу і перекинувся просто на Левіса.

Так, мрії збуваються.

Поки Джеймс обтрушував забруднені штанці під моїм задоволеним поглядом, Холл і з ним привітатися встиг.

- Приємного дня, - звернувся Алекс до Мейсона, Едді та Логана.

Рудий був у шоці. Він дивився на Холла як страус на пінгвіна - з цілковитим нерозумінням і з дедалі більшим бажанням засунути голову в пісок. Щоправда, піску не було, але землю можна було з перекинутого квіткового горщика вигребти.

Едді також здивувався, а ось Логан виглядав незадоволеним, причому злився чомусь на мене. Принаймні, саме моя скромна персона удостоїлася неприязного погляду з боку хлопця.

А тим часом в іншому кінці коридору замаячила Евелін.

- Можна я одну людину пропущу у своєму ранковому привітанні? - попросив мене Холл.

- Звісно, - відгукнулася я.

І ось Алекс привітався з хлопцями із середньої школи, а потім мовчки пройшов повз Еві. Та була здивована не менше, ніж Мейсон кількома хвилинами раніше.

- А мене тут немає чи що? - прошипіла Хілл, звертаючись чомусь до мене.

От де логіка в цієї дівчини? Невже вона вважає, що я можу схопити Алекса за шкірку і змусити його з нею привітатися?

Холл же подивився на однокласницю... ну, приблизно так, як дивився на всіх кілька місяців тому.

- Щось не влаштовує? - холодно запитав він у Евелін.

Та зковтнула і замотала головою.

- Містер Доброзичливість, - нагадала я Алексу.

Хлопець одразу ж усміхнувся і ніжно вимовив:

- А якщо не влаштовує, то я уважно вислухаю.

І так демонстративно руку в кулак стиснув.

Евелін вже зрозуміла, що даремно вона голос подала. Дівчина знову замотала головою і, відвернувшись, пішла геть. А до нас попрямував усе ще похмурий Логан.

- Поговоримо? - запропонував він мені під пильним поглядом Алекса.

Я відійшла від Холла і приготувалася вислуховувати претензії з боку його друга.

- Досить над ним знущатися, - попросив Логан. - Ти не бачила, яким він був, коли ви посварилися, ще одного разу він не витримає.

Виглядав хлопець по-справжньому стурбованим. А в мене серце стиснулося. І навіть позаздрила Алексу на мить, адже заради мене навіть Елла навряд чи комусь таке сказала б. Блондинка скоріше стиснулася б чи то від страху, чи то від збентеження, а в обличчя говорити правду не стала б.

- Не буду говорити, що такого ніколи більше не трапиться, - відгукнулася я, звертаючись до хлопця. - Але тільки, тому що люди сваряться завжди. Але я постараюся, щоб цього більше не сталося. З усіх сил.

Логан, який уважно дивився на мене, задоволено кивнув.

- Розумно, - вимовив він. - А ти розумнішаєш, Кларк.

Знизивши плечима, я нічого не стала говорити у відповідь. Лише відвернулася від однокласника і підійшла до Холла, який уже кидав у наш бік стурбовані погляди.

- Нервуєш, ревниве створіння? - поцікавилася в хлопця.

Той глузливо фиркнув, але зітхання полегшення приховати не зміг.

І це диво поводилося пару місяців тому як остання крижинка?

Тим часом дзвоник, що продзвенів, сповістив нас про початок першого уроку. Народ почав розходитися, а Алекс повернувся до мене, немов чогось чекав.

- І чому стоїмо? - уточнила я в нього.

- Ти ж сьогодні командувати хотіла, - відгукнувся хлопець.

Радісно закивавши, почала придумувати, що ж іще може Холл зробити.

- Будемо змінювати стереотипи, - повідала однокласнику.

Хлопець, не витримавши, розреготався. Відсміявшись, він із цікавістю подивився на мене і вимовив:

- Після таких фраз я розумію, що буде соромно, незручно, але весело. Ти невиправна, Кларк.

- Наче я збиралася змінюватися, Холл, - показала я однокласнику язика.

Той знову не зміг стримати посмішку.

- Так, міняємо ми тут мене, - промовив він.

Повз нас пройшла Евелін, яка бурмотіла щось з приводу першого уроку, який розпочався. Але, натрапивши на вкрай незадоволений погляд Алексу, дівчина заткнулася і затопала швидше.

- Заспівай, - запропонувала я Холлу.

- Нізащо, - відгукнувся він.

І поки я не встигла обуритися, хлопець звалив мене на плече, підхопив наші з ним речі й покрокував на урок.