Частина 38

Було настільки приємно і незвично, що я на деякий час втратила зв'язок із реальністю: був тільки Холл, тільки ця шкідлива, але улюблена зараза. Хлопець, здається, теж щосили насолоджувався моментом. Щоправда, робив він це рівно доти, доки на маківку йому щось не приземлилося.

- Що? - здивовано вигукнув Алекс.

На обличчі однокласника відбилося здивування упереміш з обуренням. Він ображено засопів і обернувся, щоб наштовхнутися поглядом на віник. Мабуть, сварка моїх дорогоцінних батьків була в самому розпалі, он навіть віники в справу пішли.

- Почуваюся ідіотом, - зітхнув Холл.

- Та годі, - поплескала я хлопця по плечу. - Зараз батька виженуть, зайдемо до нас, а потім ти мене в кіно поведеш.

Алекс, який насмішкувато хмикнув, поцікавився:

- У тебе совість є?

- Абсолютно непотрібний предмет, - тут же відгукнулася я, чекаючи того моменту, коли Люка мали виставити за поріг будинку.

Ось Дана відчинила двері, а через кілька секунд на порозі з'явився Люк. Що найцікавіше, всі його "дари" залишилися в будинку, значить, якийсь прогрес все ж намітився, від подарунків мати не відмовилася.

Варто було батьку втекти з поля зору, ми з Алексом проникли всередину й одразу ж потрапили в загребущі рученята вкрай задоволеної Дани.

- Приємно, що він зі своєю гордістю перепрошувати ходить, - промовила рудоволоса, продовжуючи посміхатися.

А я й згадати не могла, коли востаннє бачила матір у такому піднесеному настрої. Якщо це на неї Люк так подіяв, то моя скромна персона докладе всіх зусиль для того, щоб їх знову звести.

- Ви не залишитеся? - поцікавилася тим часом Дана.

- У кіно йдемо, - відгукнувся Алекс.

Важливо покивавши головою, мати схвалила таке рішення і відпустила нас із миром, не забувши наостанок зажадати в Холла обіцянку провести мою невдачливу персону до дому.

- Раптом знову заблукає, - сумно зітхнула рудоволоса.

Алекс підтримав гру Дани і співчутливо похитав головою.

- Це було десять років тому, - прошипіла тим часом я.

У мене тут, між іншим, репутацію із землею порівнюють! Причому не хто-небудь, а власна матір.

Однак до кінотеатру ми з Холлом дісталися успішно: майже не сперечалися, я практично жодного разу не пожартувала щодо віника, який прилетів у голову Алекса.

- Ти був на лісовика схожий, - довірливо повідомила я однокласнику, коли ми вже підходили до будівлі кінотеатру.

Хлопець завмер. Потім стрепенувся. Вираз його обличчя явно свідчив про те, що Холл незадоволений.

- Якщо я тебе через плече перекину і головою у воду опущу, це ж буде гідно лісовика? - м'яко уточнив Холл.

Я тут же замотала цією самою головою, швидко задкуючи назад. Ніхто нічого не говорив, ніхто ні на кого не наїжджав.

Відсутність водних джерел поблизу ніяк не впливала на мій страх: цей не відступиться, цей воду навіть у пустелі знайде, якщо це йому знадобиться для того, щоб маленьку мене в цю водичку головою занурити.

Коли я оступилася і почала падати, Алекс мене ж і підхопив.

- Ну і як на тебе злитися? - втомлено запитав цей... лісовик, от.

Демонстративно надувшись, підібгала губи.

- Непорозуміння ходяче, - пробурмотів Холл.

Але якось ласкаво це прозвучало... Я зворушена, чесне слово. Дутися тут же перестала, схопила однокласника за руку і потягла в бік кас. Однак коли Алекс побачив афішу фільму, обраного мною, він не зміг стримати сміх.

- Що? - незворушно поцікавилася я. - Між іншим, я хочу на цього актора подивитися.

Холл, що фиркнув, відповів:

- А я на цицьки подивитися прийшов.

- Так вони ж усього кілька хвилин будуть, - проговорила я, згадуючи трейлер до фільму.

Задоволена усмішка Алекса мені дуже не сподобалася.

- На екрані, може, й так, - відгукнувся він. - А ось у сусідньому кріслі всі дві години...

Фу, як некультурно.

Виключно з профілактичною метою штовхнула вкрай знахабнілого однокласника.

- Щоб тобі до туалету частіше, ніж до Хоґвортсу хотілося, - ображено повідала хлопцеві.

Той анітрохи не зніяковів, тільки посміхнувся і повів мене в зал для глядачів.

- Холл, а чому ти либитися так часто став? - поцікавилася я і тут же завмерла.

Мда, у моїх думках це звучало як "Алекс, через що ти тепер постійно посміхаєшся?"

Б'ємо по романтиці гранатою, а по етикету з гранатомета стріляємо!

Однак Алекс не образився і... знову посміхнувся.

- Ось такий я хороший, - хмикнув хлопець.

Коли ми влаштувалися на місцях, я ткнула однокласника ліктем у бік, бажаючи привернути до себе увагу.

- Що? - поцікавився Холл.

Потім подивився на мене і якось підозріло примружився.

- Мені здається чи ти чергову капость запланувала? - уточнив хлопець

От навіщо так жорстоко? Чому відразу "капость"? Можливо, мені щось хороше на думку спало, а ти так недовірливо до мене ставишся.

Ображуся я на тебе, товаришу, так і знай.

Але навіть підозра Алекса анітрохи не погіршила настрою, бо ідея, яка не так давно з'явилася в мене, справді дуже подобалася.

І тепер варто було докласти зусиль, щоб зробити так, що і Холлу вона припаде до душі.

- Алекс, - радісно посміхнулася я, - а давай із тебе добру людину будемо робити?

Насуплений хлопець одразу ж відгукнувся:

- Нізащо.

І головою негативно похитав, немов підтверджуючи щойно сказане і посилюючи ефект.

- Чому? - не здавалася я. - Адже тебе практично всі бояться, це ненормально.

І, вирішивши вкрасти його ж методи переконання, почала кивати, ніби демонструючи: "Так-так, товаришу, не діло це".

- Мене все влаштовує, - вимовив Холл.

- І ти не хочеш, щоб щоранку з тобою віталися, питали, як справи...? - почала перераховувати я.

Алекс, який скептично хмикнув, поцікавився:

- Емі, ось у тебе багато хто про це запитує?

- Ні, - зізналася я, - але в тебе будуть, якщо ти покажеш себе з нового боку.