Частина 37

Я не без побоювання дивилася на Холл молодшу. Вікторія, яка щойно з'явилася на кухні, де сиділи ми з Алексом, Альоною та Стівеном, здавалася тут людиною сторонньою. Напевно, справа була в настрої дівчини, який сильно відрізнявся від нашого.

Вона була не просто занепокоєна або сумна, а похмура і вороже налаштована.

- Вік, - гукнула її Альона, - поп'єш із нами чаю?

Мені, власне, вже вручили великий кухоль із зображенням товстого кота. Глянувши на Холла, який крадькома усміхнувся, я зрозуміла, що чашка його. Було і смішно, і цікаво одночасно. І хто ж додумався зробити Алексові такий оригінальний подарунок?

- І що це тут робить? - подала голос Віка.

Насуплена Альона несхвально подивилася на доньку.

- Це тут живе, - відгукнувся Алекс, - і зветься Вікторією.

Після його фрази дівчина спалахнула і, швидко розвернувшись, побігла на другий поверх.

Виникла незручна пауза.

Прокашлявшись, Стівен повернувся до мене і здивовано вимовив:

- Поняття не маю, що з нею відбувається.

- Треба приділяти більше часу дітям, - неголосно промовила Альона.

Поки чоловік щось відповідав дружині, Алекс потягнув мене за собою до виходу з дому. Коли ми йшли практично порожньою алеєю, хлопець усе ж сказав:

- Не варто було додому приїжджати, у нас там зараз не найкращі дні.

Я вже зібралася відповісти йому, коли мене відштовхнув якийсь стрьомний мужик, який на всіх парах летів до квіткового магазину.

- Псих... - вирвалося в мене.

Мужик пригальмував, обернувся і радісно скрикнув. Мабуть, доля реально знущалася, тому що пішоходом, який зачепив мене, виявився батько.

- Швидко: які квіти любить твоя мати? - протараторив Люк, багатозначно косячись у бік магазину.

- Жодні, - відгукнулася я.

Ні, мені навіть стало шкода батька, коли він стрімко засумував. Алекс також помітив, що настрій у Люка швидко зіпсувався, і вирішив втрутитися.

- А хочете, я допоможу? - запропонував він Люку.

- Мовчи, - тут же відреагувала я. - Якщо батько вибачатиметься перед матір'ю так само, як і ти переді мною, то вона його приб'є.

Ображено на мене глянувши, Холл запитав:

- А що тобі не сподобалося в моїх вибаченнях?

І вигляд такий ображений, немов я його знову водою ненавмисно облила. Або навіть спеціально цього разу.

- Усе сподобалося, - поспішила я заспокоїти хлопця. - Просто... до Дани інший підхід потрібен.

- Довірся, - рішуче промовив Алекс і відвів Люка вбік.

Кілька хвилин чоловіча частина нашої групи про щось шепотілася, причому до мене долітали лише окремі репліки.

- З чого б мені тобі довіряти? - пролунало вже гучніше з боку Люка. - Ти мені врізав, якщо не забув.

У принципі батько мислив логічно, я б на його місці теж запідозрила підступ.

- Двічі, - задоволено уточнив Холл.

Поглянувши на щасливого Алекса, який нітрохи не каявся, батько похитав головою, але все ж, мабуть, погодився прийняти його допомогу.

Мене акуратно посадили на лавочку, вручили моїй скромній персоні телефон, щоб "пограла і не нудьгувала", а самі вирушили в торговий центр.

Потиснувши плечима, вирішила не втрачати шанс і подивитися, що ж зберігається в телефоні батька, так необачно залишеному мені на поталу.

Провівши пальцем по екрану, щиро обурилася, побачивши, що треба ще й пароль вводити. Так ось чому Люк анітрохи не хвилювався, залишаючи мені апарат, та ще й посміхався єхидно.

Суто з дослідницького інтересу спробувала вгадати пароль і набрала дату народження Дани.

Вгадала.

Серйозно? Як можна так вузько мислити? І батько реально вважав, що я не здогадаюся?

Коли мені набридло копатися в повідомленнях Люка(жодного компромату, тільки діалоги щодо роботи - спеціально видаляв чи що?), я набрала номер матері.

За кілька секунд Дана відповіла і тут же видала гнівну тираду:

- Дістав уже дзвонити мені, сволото самозакохана! - відривалася мати на повну. - Набрид! Якщо ще раз зателефонуєш за цим номером, я тобі особисто яйця відгризу!

Стоп. Відгризе?

- Мамо, а як ти це робитимеш? - тут же поцікавилася я.

Дитина жадала подробиць.

На тому кінці тут же затихли. Через мить Дана боязко уточнила:

- Емілі?

- Ага, - не без задоволення відповіла я.

- Люба, а звідки ти телефон узяла? - перебільшено ласкаво запитала матір.

- А як ти такі погрози придумала? - у тон їй відгукнулася я.

Почувся приречений зітхання.

- Поганенька малолітня, - промовила мати. - Навчила на свою голову.

Наш діалог перервали Алекс з Люком, які з'явилися в межах видимості. І якщо Холл ніс у руках невелику коробочку, вміст якої мені одразу ж захотілося побачити, то батько тягнув величезного іграшкового ведмедя.

Лайно, у Дани же там інфаркт станеться!

- Мамо, - гукнула я матір, - ти тільки не хвилюйся.

Однак та одразу ж вчинила абсолютно протилежним чином.

- Що таке? - зачастила Дана. - Ти вагітна? Ви вирішили одружитися? Ти знову зібралася притягти кота в дім? Ти знову хочеш притягнути батька в дім?

Тобто Люка щойно з котом порівняли? Так, я обожнюю свою матір.

- Мамо, просто не нервуй, - промовила я, бо Алекс вже підходив.

Люк скоріше підповзав, ніж підходив, бо іграшка важкенькою виявилася.

Незабаром ми дісталися до нашого будинку і штовхнули батька в бік вхідних дверей.

- Вона мене минулого разу квітами побила, - зітхнув Люк. - Сподіваюся, ведмедем бити не стане.

Так, іграшка важча за квіточки буде.

Варто було батьку підійти до дверей, як я одразу ж потягла Холла в бік кущів. Влаштувавшись на травичці, ми обережно глянули в бік ганку, щоб побачити, як Дана відчиняє двері. Ось жінка вийшла назовні і завмерла в подиві, побачивши ведмедя. Скориставшись збентеженням моєї матері, Люк підштовхнув її всередину будинку і зайшов сам.

Повернувшись до Холла, я зрозуміла, що хлопець усміхається. Чи могла я подумати, припустімо, рік тому, що сидітиму в кущах поруч із Алексом і дивитимуся на його посмішку?