Частина 36

Не сповільнюючи кроку, я дістала з сумки телефон, що голосно дзвонив, і мимоволі посміхнулася, побачивши на екрані ім'я батька.

- Люк, я до школи спізнююся, - повідала чоловікові, не відриваючи погляду від світлофора.

Ну ж бо, зелененький, ти де?

Коли загорілося потрібне світло, я нарешті змогла перебігти дорогу і продовжити рух.

- Ти мені обіцяла з Даною допомогти, - промовив тим часом батько.

Я мимоволі закотила очі: чого ще можна було очікувати від батька, який з'явився?

- Хоч би запитав, як у мене справи, - ображено повідала Люку.

- Як у тебе справи? - жваво поцікавився він.

Помітивши Алекса, який стояв біля ґанку школи, я одразу ж попрямувала до нього, прослизаючи повз учнів, що зустрічалися на шляху.

- Нормально, - терпляче відповіла тим часом батькові.

- Чудово, - тут же надихнувся той, - то що з Даною робити будемо?

Ні, він точно невиправний.

Лише усміхнувшись, попросила його зателефонувати пізніше.

- Але мені зараз треба! - заперечив він.

Поглянувши спочатку на навчальний заклад, а потім на торговельний центр, що височіє вдалині, запропонувала:

- Можу прогуляти заняття і з тобою зустрітися.

Судячи з пихтіння чоловіка, порядність у ньому боролася з егоїзмом. Зрештою, плюнувши на своє бажання якнайшвидше помиритися з Даною, Люк вважав за краще подати правильний приклад доньці.

Угу, на її превеликий жаль.

- Учи математику, дочко, вона тобі знадобиться, - пафосно прорік Люк перед тим, як натиснути на відбій.

Ну, ось і перша настанова батька, можна сказати, хоча й трохи бездарна, на мій погляд.

У будь-якому разі, дотримуватися її не було жодного бажання.

Я пропустила той момент, коли на моїй талії опинилися руки Холла.

- Батько? - поцікавився хлопець, притискаючи мене до себе.

- І як ти здогадався? - зацікавилася я.

На мить усміхнувшись, Холл відповів:

- У тебе такий капосний вираз обличчя тільки під час розмов із ним буває.

Поглянувши на хлопця через плече, дійшла висновку, що хтось тут аж надто розумний і проникливий.

Може, на ногу наступити йому, щоб не випендрювався і не вдавав із себе крутого детектива?

- Ну, і під час розмов зі мною, - реготнув тим часом Алекс.

Не так уже він і помилявся.

Уже коли ми йшли коридором, я зловила на собі неприязний погляд Вікторії. Дівчина стояла, притулившись плечем до стіни, і невідривно спостерігала за нами з Холлом.

- У мене таке відчуття, що твоя сестра мріє мене прибити, - зітхнула я, звертаючись до Алекса.

Той подивився на родичку і поморщився.

- Вона вчора весь вечір навіювала мені, що тобі довіряти не можна, - хмикнув хлопець. - Якщо чесно, прибити її був готовий якраз я.

Але ось неподалік з'явився Логан, який наполегливо підкликав Холла до себе. На всі спроби його проігнорувати хлопець починав нервово підстрибувати на місці від нетерпіння і гарячково махати рукою.

- Я скоро, - кинув мені Алекс перед тим, як піти до друга.

Ага, а то вирішать, що бідолаха з психлікарні серед білого дня втік. Ще заберуть назад, а мені Логана шкода, він кумедний

Поки Холл мирно розмовляв із другом, його невгамовна родичка скористалася ситуацією і підібралася до мене.

- Як же ти мене дратуєш, - видавила із себе Віка.

Так, шикарна логіка: підійти до людини і почати їй діяти на нерви вже однією тільки своєю присутністю, а потім сказати, що це саме моя персона є дратівливим чинником.

- Ти нічого не переплутала? - уточнила я в Холл молодшої.

Дівчина невдоволено на мене подивилася, але не здалася і продовжила свою благу місію, бажаючи вивести мене з себе.

- Грубіянка, - чи то сама себе розкритикувала Віка, чи то це чергова цеглинка в мій городок була.

- І що я зробила не так? - поцікавилася я навіть не в дівчини, а в долі, яка підсунула Алексу таку неприємну сестричку.

Але ж на перший погляд здавалася цілком нормальною, ввічливою і доброю.

Я давно так не помилялася в людях. Відтоді, як повірила однокласнику в початковій школі, коли він попросив мене зробити за нього якусь саморобку, пообіцявши в нагороду морозиво. Незабаром з'ясувалося, що хлопчина безбожно брехав і навіть не збирався купувати мені зазначені солодощі. Ну, я завжди була дитиною гучною, часом і вередливою, тож зіпсована і зроблена мною ж кількома днями раніше саморобка була меншим, ніж міг відбутися однокласник, схильний до необґрунтованої брехні.

- Кинула мого брата, - відповіла тим часом Вікторія.

Здається, хтось із нас гальмує, причому цього разу такою щасливицею була не я.

- У тебе застаріла інформація, - повідала я співрозмовниці, - ми разом.

Пояснювати, що я нікого не кидала, було б нерозумно: не в тому стані Холл молодша була, щоб нормально сприймати таку інформацію.

Наполеглива Вікторія вирішила довести справу до кінця. Театрально зітхнувши, вона змахнула руками і скрикнула так, щоб чули всі в радіусі двадцяти метрів точно:

- Сука!

Еві, що загострила вуха, приєдналася:

- Ще й яка!

Чому вони досі за ручку не ходять і не будують спільні каверзні плани на тему помсти моїй скромній персоні? Відкрита ворожнеча хоча б не так лякала, як подібні несподівані ситуації.

Віка, яка, напевно, знайшла в особі Хілл вдячного слухача, тут же кинулася до моєї однокласниці, геть забувши, що місяць тому називала її останніми словами.

Мені на плече опустилася рука Холла. Щоправда, варто зазначити, цього разу я не злякалася і навіть не здригнулася.

- І що тут відбувається? - поцікавився хлопець.

- Репетиція? - припустила я, хоча й розуміла, що ніхто мені не повірить.

Відкрито говорити Алексові, що тепер ми з його сестрою, м'яко кажучи, не ладнаємо, не хотілося, бо я не знала, наскільки важливо це було для однокласника.

З іншого боку, він же сам зараз усе бачив...