Частина 35

Кинувши прощальний погляд на вогні Нью-Йорка, я поклала голову на плече Алекса. Хлопець одразу ж звично притиснув мене до себе.

В автобусі було тихо. Хтось із однокласників дивився на місто, з якого ми щойно виїхали, інші, можливо, думали про дім або вже встигли вдягнути навушники і ввімкнути музику.

А я просто раділа тому, що сиджу поруч із Холлом, що не дивлюся на нього через прохід і не думаю, про що ж вони там із Евелін розмовляють, а займаю місце поруч із ним.

Приємно, чорт забирай.

Мені. Еві- навряд чи.

Власне, приголомшливу тишу, яка була в автобусі, порушила саме Хілл. Утім, напевно, ніхто не здивувався, що однокласниця знову була чимось незадоволена. За останню пару днів це стало звичним станом дівчини.

- От існують же такі паскуди, - почала Евелін, роблячи акцент на останньому слові, - які так неналежно поводяться.

Захотілося кілька разів долбанутися головою об спинку крісла, що стояло спереду, тому що ми чули від Хілл такі слова щодня. Дівчину абсолютно не хвилювало те, що вона безбожно повторюється, що її поведінка нітрохи не краща... вона просто бажала якомога сильніше образити мою скромну персону до того, як укотре встигне нарватися на важкий погляд Холла.

- Я вже проклинаю той день, коли пообіцяв собі ніколи не бити дівчат, - зітхнув Алекс, стискаючи праву руку в кулак.

І ось він знову розтиснув пальці. А потім знову стиснув. Навіть у мене з'явилося бажання запустити в Еві чимось важким після цієї його демонстрації хижих намірів.

- І ці пані, - глузливо продовжила нариватися Хілл, - чинять абсолютно бридко!

Я думала, Холл не витримає: зірветься і, пройшовши автобусом, висловить Еві всю думку про неї. Та й сама я побоювалася, що моє терпіння не безмежне: я теж цілком могла підійди до дівчини і заїхати їй по фізіономії, бо її ігри на чужих нервах, що стали традиційними, відверто дратували.

Але я помилилася, причому обидва рази.

Першим не витримав біолог.

Чоловік піднявся з місця і, хитаючись, піднявся на ноги. В автобусі, що рухався, стояти було дещо важко, але це не завадило викладачеві подивитися на Еві з зарозумілістю.

- Так, погань... - почав біолог під моїм захопленим поглядом.

Давай, мужик, порви зал, покажи лайну, що його місце в унітазі, Хілл- що її місце там само.

Немов відчувши підтримку більшості присутніх, учитель продовжив, причому цього разу набагато голосніше:

- Але не варто обговорювати власні моральні якості в товаристві ваших же однокласників.

Пролунало гучне фиркання Евелін.

- А з чого ви взяли, що я про себе говорю? - войовничо запитала дівчина. - Може, я ще когось обзиваю.

Показово поморщившись, біолог заперечив:

- Це було б украй непристойно.

Причому сказав чоловік це таким тоном, що стало соромно навіть мені, хоча я до висловлювань Хілл жодного стосунку не мала (те, що присвячені всі її репліки були саме мені, можна було не враховувати). Евелін, здається, теж пройняло, бо однокласниця скорчилася і відвернулася до віконця.

Ага, якщо вона тепер ще Ейвері в плече уткнеться і почне сльози лити, то я остаточно повірю в її нешкідливість, ну або ж в акторський талант. Однак Хілл доставляти мені задоволення і ридати в голос не поспішала.

Втративши будь-який інтерес до Евелін, знову опустила голову на плече Холла.

І, здається, ганебно заснула...

***
Прокинулася я через те, що відчула, як хтось перебирає моє волосся. Першою думкою було те, що Віка або Евелін пробралися в будинок і вирішили змінити колір моєї зачіски на синій або яскраво-зелений, але потім моя скромна персона вловила звичний запах Алекса і заспокоїлася.

Піднявши голову, зустрілася поглядом із Холлом, немов запитуючи, чого це він так розслабився. Однокласник мотнув головою, показуючи на хлопців, які сиділи в автобусі і практично поголовно спали. Не спали тільки Левіс і Логан, які щось дивилися на планшеті Джеймса. Я відразу згадала, що дорогою до Нью-Йорка з Левісом і переглядала з ним фільм. І тут же стало так приємно, що на зворотному шляху все змінилося.

- Скоро приїдемо, - промовив Алекс.

Несподівано пролунав звук повідомлення, що надійшло, і Холл поліз у кишеню по телефон. Судячи з того, як змінився вираз обличчя хлопця, новина, яку він дізнався, була не найвдалішою. Однокласник виглядав стривоженим, він щільно стиснув губи, немов стримуючи лайку.

Однак Алекс практично миттєво прийшов до тями і приховав усе те, що прокинулося в ньому під час прочитання повідомлення.

- Ти знову це зробив, - зітхнула я.

Нерозуміло подивившись на мене, Холл уточнив:

- Ти про що?

Я глибоко зітхнула. Часом шалено набридала його звичка вічно вдавати, що все гаразд і він остання людина, у якої можуть з'явитися проблеми.

- Знову цей синдром "холодного ведмедика", - буркнула я.

На мить обличчя Алекса набуло здивованого виразу. Хлопець не без інтересу запитав:

- Ведмедик?

- Я тебе вже багато разів так називала, - зніяковіло відповіла я, чудово пам'ятаючи ті моменти, коли зверталася до однокласника подібним чином.

Холл усміхнувся і відкинувся на спинку крісла, продовжуючи притискати мене до себе однією рукою. Я тільки зараз зрозуміла, що так і спала весь час: міцно притиснута до тіла хлопця.

- Ніколи раніше не акцентував уваги, - промовив Алекс.

- А на чому акцентував? - прокинулася в мені цікавість.

І мовчати ця цікавість абсолютно не хотіла.

- На тому, як ти мене часом дратувала, - відповів Холл.

Ага, і тут же отримав за це кулаком по плечу.

Показово задумавшись, хлопець додав:

- Хоча твої груди мені завжди подобалися.

І знову отримав по плечу. А от не треба дівчині такі речі говорити. Можливо, я особа вразлива і чуйна.

Тим часом біолог піднявся з місця й оголосив, що за п'ять хвилин ми вже будемо на місці.

- Алексе, - пролунав голос Левіса. - Гей, Холл!