Частина 34

З небажанням піднявшись із ліжка і знову на нього ж упавши, запустила подушкою в бік Міллер. Судячи з гучного ойкання і незадоволеного пихкання, не промахнулася. За кілька миттєвостей скуйовджена Елла вже нависала наді мною з усе тією ж багатостраждальною подушкою в руці.

- І чого буяниш? - невдоволено запитала блондинка.

Відповісти мені не дали. Відчинилися двері, і до нас у номер увійшов абсолютно не збентежений Левіс. Хлопця не хвилювало те, що його не запрошували, що треба було хоча б постукати...

А ось нас реально хвилювало те, де ця нахабна сволота дістала ключі.

- Підйом! - бадьоро скомандував однокласник, чим тільки посилив бажання його прибити.

Міллер, скориставшись моєю подушкою, кинула її в хлопця на зразок метального заряду. Хоч подушка була й легка, все одно неприємно було, напевно, нею прям по пиці отримати.

- Сука! - заревів Джеймсон.

А ось Елла між іншим набагато пристойніше відповіла. І ми бачимо що? Що Левіс невиховане хамло, ось.

Тим часом однокласник подивився на затихлу мене і насторожено поцікавився:

- І чого це ти мовчиш?

- Я тебе подумки обзиваю, - повідала хлопцеві.

Той якось надто вже недовірливо хмикнув, але нічого вголос говорити не став. А ось Елла мовчати не бажала. Скуштувавши, напевно, всю красу нахабства і безкарності, дівчина аж ніяк не доброзичливо запитала:

- І хто тобі дозволяв заходити в кімнату до двох дівчат?

Джеймс противненько посміхнувся.

- Ще скажи, що до "невинних дівчат", - єхидно видав він.

Я не без подиву глянула на хлопця.

- І що не так із цим словосполученням? - поцікавилася в однокласника.

Джеймс смерив мене глузливим поглядом.

- А наш бідолашний біолог учора просто так ходив із таким виглядом, наче побачив нарешті результат спарювання тюленя з альбатросом?

Так, зоолог із нього як із лайна куля, якщо він зібрався ссавця з пташкою схрещувати.

Але просвіщати Левіса з приводу його невидатної інтелектуальної активності не хотілося, бо варто було перейти до більш нагальних питань, наприклад, до причини появи однієї вкрай нахабної особистості в області нашого номера.

- То що ти тут забув? - поцікавилася в Джеймса, встаючи з ліжка

- Совість? - припустила Міллер.

У принципі дівчина мала рацію, але мені хотілося більше конкретики.

Левіс же несподівано зніяковів і подивився в бік дверей.

- Розумієш, мене там Холл шукає... - почав він.

Наступної миті двері відчинилися, і до нас у кімнату зайшов вищезгаданий Алекс. Виглядав хлопець чудово: скуйовджене волосся, блискучі в передчутті чогось вартісного очі... Якби не знала, що він за Джеймсом ганяється, вирішила б, що мені зраджують...

- Ось ти де, - ласкаво вимовив Холл, на превеликий подив Міллер, і попрямував... до Левіса.

Може, я рано від версії зі зрадою відмовилася?

Однак судячи з паніки, що відбилася в очах Джеймса, нічого доброго візит Алекса йому не віщував.

- За вбивство передбачено покарання... - почав Левіс із таким завзяттям, немов завжди мріяв стати юристом.

Але на Холла не подіяло.

- Це якщо довести, що вбивство мало місце бути, - вкрадливо промовив Алекс, підходячи до друга.

Я чула, як Джеймс завив.

- Я ж нічого не зробив! - вигукнув хлопець, відсуваючись від Холла за мою спину і хапаючи мене за плечі.

Алекс перевів погляд на мою скромну персону, потім на руки Левіса, і, здається, Джеймс, який помітив це, завив ще сумніше.

Усвідомивши, що ще секунда, і Левісу дістанеться (не вб'ють хлопця, звісно, але й приємних відчуттів не принесуть), я поспішила спитати в Холла:

- А в чому, власне, справа?

Найімовірніше, Алекс зрозумів, що з місця я не зрушу, а грубо мене відсувати йому, напевно, не хотілося. Тому довелося йому відповісти:

- Ця балакуча сволота розповіла все Логану, не забула?

Мені тут же захотілося приєднатися до Холла у справі побиття Джеймса. Левіс, зараза пролазлива, це, мабуть, відчув, бо одразу ж вирулив у мене з-за спини і сховався за Еллу.

Так, якби зараз до нас зайшов біолог, він був би ще більше розгублений, ніж учора. Побачивши розчервонілих хлопців і беззахисних, здавалося б, дівчат, чоловік міг би припустити, що у нас намічається цілком пристойна групповушка.

Тим часом Джеймс відволікся, а наступної миті був уже схоплений Холлом за вухо.

- Ні-ні, - прохрипів хлопець.

Але Алекс церемонитися з другом не став і, відваживши йому гарненького стусана, не без зловтіхи спостерігав за тим, як Левіс потирає рукою забите місце трохи нижче спини.

- Ти безжальна людина, - ображено пихнув Джеймс.

Холл, який навмисно подивився на свій кросівок, немов натякав, що зовсім не проти знову штовхнути однокласника.

Зовсім зажурений Левіс попрямував до виходу з кімнати, усім своїм виглядом висловлюючи смуток.

Алекса ми з Еллою теж виставили, пояснивши це тим, що нам теж потрібно переодягнутися, а за півгодини нам уже буде потрібно зустрітися на першому поверсі з іншими однокласниками, щоб вирушити на заплановану екскурсію.

Холл перейнявся і навіть не заперечував, коли ми його виштовхували в коридор.

Невдовзі ми з Міллер уже стояли в холі й дивилися, як Еві щось обурено розповідає Ейвері. Льюис уважно слухала свою подругу і періодично кидала погляди в наш із Еллою бік.

Це, варто зазначити, конкретно нервувало.

- У мене таке відчуття, що там зараз триває масштабна змова з приводу помсти одній конкретній дівчині з прізвищем Кларк, - задумливо промовила Міллер.

З нею важко було не погодитися: дуже вже виразно дивилася на мене часом Льюис.

Тим часом до нас уже підійшов Холл, який незворушно обійняв мене за талію і заслужив обурений погляд біолога.

Оскільки Елла відволіклася на Джоша, який підійшов, я отримала можливість запитати в Алекса:

- А чому тебе все-таки бояться?