Частина 33

Ліниво перегортаючи сторінки знайденої у Міллер книжки, я сиділа біля вікна. Сама Елла розвалилася на ліжку і дрімала. Але ось у сутінках почулося шурхіт, і я, виглянувши назовні, побачила Холла.

Алекс підбирався до мого вікна, і коли хлопець побачив мою скромну персону, то полегшено зітхнув. Здається, доля Люка, який неправильно вибрав кімнату, йому не загрожувала.

І в цей момент однокласник зробив останню спробу якось обійти мою вимогу щодо пісні. Спочатку задум здавався Холлу легким, але лише потім він усвідомив, що добирати потрібно не тільки музику, а й сам текст. І щось мені підказувало, що завивати на кшталт Люка Алекс не буде, обравши інше вирішення проблеми.

- Не тягни, співай давай, - гукнула я Холла.

Елла, яка одразу ж нагострила вуха, схопилася з ліжка і підкралася до вікна, щоб слухати виставу, але водночас залишатися непоміченою.

- Ти взагалі уявляєш, скільки людей буде наді мною насміхатися після цієї сцени? - уточнив у мене Алекс таким тоном, немов був справжнім військовим, який побачив маленького хлопчика, що протягнув вказівний палець у кільце чеки, і тепер намагається пояснити дитині, чому смикати колечко не варто.

Не без подиву глянувши на хлопця, відповіла:

- Насміхатися? Побояться.

- Насміхатимуться і боятимуться, - з упевненістю заявив Холл.

Я тільки зараз звернула увагу, що в руках хлопець тримав три червоні троянди. Точно так само, як і тоді, в парку.

І, судячи з рішучого вигляду однокласника, він їх зібрався кидати в мене.

Не розумію, йому розваг не вистачає в житті чи що?

Помітивши, що Алекс вже встиг замахнутися, нестямно закричала:

- Шипи хоча б обірви!

Різко зупинивши руку, Холл абсолютно по-пацанячому шмигнув носом, нагадуючи мені маленьку провинну дитину, і слухняно почав перетворювати творіння флори з небезпечних і колючих метальних об'єктів на красиві квіти, закинуті у вікно. Коли хлопець закінчив, він по одній кинув мені троянди, які я слухняно спіймала, благо летіли вони рівно.

Незабаром Алекс дістав телефон і увімкнув знайому музику. Я мимоволі напружилася, бо слова пісні знала, а вони були... дещо невідповідними. Але, як невдовзі з'ясувалася, до проблеми однокласник справді підійшов креативно, просто-напросто переробивши текст.

Тож невдовзі з вулиці почулося:

- Я був останнім ідіотом,
Козлом і тварюкою, мудаком.
Був невихованим койотом
І жахливим дурнем!

Легка посмішка сама собою з'явилася на губах.

Це було мило... така самокритика, та ще й з боку Холла!

- До чого тут койот? - пошепки запитала в мене Міллер.

Я шикнула на дівчину.

- Думаєш, йому просто було риму підбирати? - поставила запитання у відповідь, захищаючи Алекса.

І тільки тоді зрозуміла, що заступилася за Холла. Це було несподівано і дуже приємно. Немов я насправді могла його захистити.

- Заспокойся, - підняла руки блондинка, - мені все подобається.

Тепер дівчина удостоїлася від мене настороженого погляду: і до якої ж міри їй це подобається?

Ображена моєю підозрілістю Міллер відвернулася, щось тихо пробурмотівши про зайві ревнощі.

А Холл тим часом продовжував критикувати свою царствену персону:

- Я чинив так потворно,
Кожну мить себе звинувачуючи.
Нехай я ганьблюся тут даремно,
Але я прошу: пробач мене!

Це було настільки щиро і душевно, що я розплакалася. Левіс, який висунувся із сусіднього вікна, теж.

- Любий, а раптом Емілі це почує і ревнуватиме? - кривляючись, поцікавився в Холла Джеймс.

Примружившись, Алекс подивився на друга, як голодний кошак - на м'ясо.

Я ж дотягнулася до столу і стягнула з нього пляшку води. Ні, Холла я обливати не збиралася, а ось Левіса- дуже навіть.

- Ти здурів? - похмуро запитав Холл в Джеймса.

Той зібрався щось відповісти, але не встиг: я замахнулася пляшкою не гірше, ніж Алекс- квіткою, і вилила вміст у бік Левіса. Точніше, мені здалося, що в його бік.
Насправді ж силу я явно не розрахувала, і вся рідина опинилася на Холлі, який стояв унизу.

Яка знайома ситуація...

- За що? - закричав Алекс.

Левіс відверто іржав. Здається, йому було начхати, що потім Холл на ньому відіграється: зараз хлопець щиро насолоджувався.

- Що я зараз не так зробив? - продовжив журитися Алекс.

А мені хлопця щиро шкода стало. Навіть з'явилося бажання скинути йому вниз теплу кофту, щоб не стояв там у мокрому одязі. Щоправда, мені чомусь здавалося, що рожеву толстовку Міллер хлопець не оцінить, а саме вона й лежала поблизу.

Тим часом Холл зник з поля зору, і хоч як я виглядала з вікна, побачити його не змогла.

Однак самотній зойк Левіса дав зрозуміти, що Алекс вже встиг піднятися, зайти до себе в номер, і наразі він якраз нагадував Джеймсу, з кого сміятися можна, а з кого - не можна.

- Тільки не руку, - почувся голос Левіса, який підтвердив мої здогадки.

Коли в сусідній кімнаті все затихло, пролунав самотній стукіт у наші з Еллою двері. Після реплік Джеймса відчиняти Алексові було доволі страшно: я з нього, звісно, на відміну від Левіса, навіть побічно не знущалася (пролита вода не рахується), але ось сам Холл міг думати зовсім інакше.

Помітивши, що відкривати Алексові ніхто не збирається, Міллер поспішно підскочила до дверей і повернула ключ. Ось це я розумію: жіноча солідарність, вірність... усі вони потонули одночасно.

Після підлого вчинку Елли Холлу було неважко увійти всередину.

- У клуб підемо? - мирно поцікавився хлопець, який встиг переодягнутися.

Чесно кажучи, це було несподівано. Я очікувала чого завгодно, навіть чергового "закидання на плече", але не такого доброзичливого тону.

- Гаразд, - відповіла Алексу.

Несміливо посміхнувшись Холл кивнув. А потім поспішно вийшов у коридор. Ми ж із Міллер швидко зібралися і за кілька хвилин уже стояли перед виходом із готелю. Нарешті з'явився Холл, який, на мій превеликий подив, із собою взяв і Джоша.