Частина 32

Батько зі здивуванням дивився на Холла, який вдарив його. Виглядав чоловік украй обурено.

- Ти здурів, чи що? - вигукнув він.

Так, я б на його місці промовчала, оскільки Алекс виглядав дуже вже кровожерливо, але батько всіх тонкощів у спілкуванні з моїм однокласником не знав.

- Не смій до неї підходити, - злобно вимовив Холл, відтісняючи батька подалі від моєї здивованої персони.

Ні, мені, звісно, було приємно, що я могла викликати в Алекса такі яскраві емоції, от тільки... не прибили б мене в запалі розборок.

Люк тим часом кинув швидкий погляд у мій бік, потім, мабуть, згадав усе те, що чув від Дани щодо мого особистого життя, і в очах чоловіка промайнула тінь розуміння.

- Я її батько, - сердито відповів Люк моєму однокласнику.

Алекс примружився і повернувся до мене.

- Казала ж, - знизала я плечима.

Цікаво, скільки часу знадобиться Холлу для того, щоб зрозуміти, наскільки сильно він схибив?

Як з'ясувалося, знадобилося трохи менше трьох секунд.

- Лайно, - видихнув хлопець і з усією силою рушив кулаком по стіні магазину.

Ну, батьку варто було порадіти, що в момент його побиття сила удару хлопця була значно меншою.

Судячи з полегшеного погляду батька, думав він про те саме, про що і я.

Холл, трохи заспокоївшись, подивився на мене. Я мимоволі присунулася до однокласника, просто тому що тільки зараз зрозуміла, що дійсно скучила. І хотілося всього лише поговорити з Алексом, наче й не ображав він мене, наче ми й не сварилися зовсім.

І кляті золотисті іскорки в очах хлопця притягували ще сильніше, ніж раніше.

- Але в тебе ж немає батька, - дещо відчужено промовив Холл, звертаючись тепер уже до мене.

Люк за спиною хлопця зареготав.

- Синку, ти ж проходив хоч щось із біології, - хмикнув він.

Анітрохи не весело посміхнувшись, Алекс різко розвернувся на сто вісімдесят градусів і... врізав Люку ще раз.

Якщо так і далі піде, то перед мамою нікому вибачатися буде.

- За те, що кинув, - промовив Холл, пояснюючи свої дії.

Тобто мій батько щойно отримав за те, що він маму кинув, так? Варто було запам'ятати, що в Алекса пунктик з приводу зради і всього подібного...

- Ось зараз узагалі справедливо, - прохрипів батько, потираючи рукою щелепу.

У принципі можна буде мамі сказати, що батька побили, коли він захищав її честь... Щоправда, Дана, найімовірніше, не поспівчувала б чоловікові, а з кам'яним обличчям теж вмазала б батькові.

- Яким ти імпульсивним став, - мимоволі вирвалося в мене.

Холл, якому і призначалася ця фраза, ніяково посміхнувся. Ні, з вираженням емоцій у нього все ще якісь проблеми.

Як і з пам'яттю.

Адже, здається, хтось уже встиг забути, що він мене образив, правда?

Демонстративно відвернувшись від однокласника, вкотре зрозуміла, що мав рацію Джош, який казав, що дівчата найчастіше показово ображаються на хлопців тільки тоді, коли абсолютно впевнені, що зараз у них проситимуть вибачення.

Я на такий щедрий подарунок з боку Холла, зрозуміло, не розраховувала, але все-таки сподівалася змусити його відчути сором.

Алекс неголосно кашлянув, привертаючи до себе увагу.

А я що? А я на магазин он той дивлюся... із весільними сукнями, ага. Підбираю собі, розумієте...

- Емілі, - неголосно вимовив Холл, а я почала з перебільшеною цікавістю розглядати друге праворуч вбрання.

Але це не завадило мені помітити надмірно уважний погляд батька. Люк не без інтересу стежив за нами з Алексом, і це дещо нервувало.

- Емі, ось що мені зробити, щоб ти мене пробачила? - пролунав голос Холла вже зовсім близько.

От тільки не треба мене... обіймати, бо тоді я точно не зможу довго ображатися.

- Одружуйся, - запропонував батько.

Я закашлялася.

А нічого, що за законом жанру Люк мав би вчинити зовсім протилежним чином: наприклад, схопити биту і почати відганяти нею від мене настирливого однокласника?

Ну, нічого, у мені таїлася надія, що зараз Алекс пошле мого батька куди подалі, і батько звалить звідси, переставши діяти на нерви.

- А ось і одружуся, - рішуче промовив Холл.

Гарний жарт, правда?

Моментально обернувшись до хлопця, не помітила на його обличчі й тіні усмішки.

Здається, щось пішло не за планом.

- Холл, а нічого, що мене ніхто не питав? - обурено поцікавилася в Алекса.

Той, помітивши, що ображатися на нього тимчасово перестали, повеселішав і почав відверто нариватися:

- Ну, ти ж, звісно, погодишся...

Ех, мені б його зарозумілість!

- Скромнішою треба бути, - зітхнула моя скромна персона. - До того ж, я ще школу навіть не закінчила.

Холл підняв брову і втупився на мене, як вівчарка на болонку: начебто теж собака, а якийсь... дивна.

- Я ніби теж, - прорік однокласник.

Ну, в принципі це було логічно, ми ж в одному класі вчимося.

- Кларк, я, звісно, розумію, що ти хочеш якнайшвидше мене шлюбними узами зв'язати, але я в найближчі кілька років цього робити не планую, - посміхнувся Холл. - Я натякав на святкування через роки три-чотири, а тобі вже не терпиться.

Поверніть мені холодного Алекса, який хоча б не кепкував наді мною!

- Ну, ти взагалі нахабний, - ображено повідала хлопцеві.

До речі про "образи". Хтось знову забув про свою жахливу поведінку, так?

- Ти взагалі забув про своє до мене ставлення останніми днями? - похмуро запитала в Холла.

І тут хлопець справді зніяковів. Опустивши очі, Алекс нервово постукав кісточками пальців по стінці будівлі.

Ага, вже збитими кісточками пальців.

- Що я маю зробити, щоб ти зрозуміла, що я каюся, і пробачила мене? - поцікавився однокласник.

Я в шоці.

Можливо, для початку просто варто було вибачення попросити? Ні, я, звісно, так просто не дозволила б звільнитися, але хоч щось приємне для мого самолюбства сталося б...