Частина 30

- Люблю тебе-е, - знову пролунав гучний і вже обридлий голос під вікном.

Я з силою притиснула подушку до вуха. Та що ж це таке? Мені вставати вже за півгодини, а поспати не дають!

Ні, я все розумію: Люк - рішучий мужик, який готовий на все, щоб мою дорогоцінну матір знову роздобути, але не можна ж кричати, як грьобаний кошак під моїм вікном.

Так, вікна він теж переплутав, тому матері зараз цілком нормально спалося на відміну від мене.

Несправедливість.

- Прошу тебе: прости мене-еееее, - знову затягнув батько, усе ще сподіваючись, що співак у ньому не здох остаточно.

Я завила від відчаю і ледве стрималася, щоб не набрати у відро води і не вилити її просто на голову новоявленого романтика. Доводилося заспокоювати себе тим, що ця людина взяла безпосередню участь у процесі мого народження, і так чинити з нею абсолютно непристойно. Крім того, на благополучне вирішення суперечки між батьками я все ще сподівалася.

З радістю прислухавшись, я раптово зрозуміла, що передсмертний вереск свині, яку ось-ось різатимуть, припинився. Однак зарано було посміхатися, бо перепочинок закінчився, і Люк знову почав волати, цього разу ще голосніше й відчайдушніше.

І чому, власне, через сварку батьків страждаю насамперед я? Вирішивши хоч якось цю несправедливість усунути, моя вкрай роздратована персона попрямувала до кімнати матері й нетерпляче застукала у двері. Незабаром почулися тихі кроки, і переді мною показалася сонна Дана.

- Емілі? - здивовано запитала вона. - І що сталося?

Замість відповіді схопила матір за руку і повела до своєї кімнати. Люк якраз перейшов до нового куплету, тож враження від його пісні мало залишитися найяскравіше.

Насмішкувато фиркнув, мати поцікавилася:

- І давно надривається?

- Півгодини, - гаркнула я, з відчаєм дивлячись на ліжко і розуміючи, що сьогодні поспати вже не вдасться.

За годину вже відходив автобус до Нью-Йорка, і, хоча валізу матір допомогла мені зібрати ще ввечері, часу все одно залишалося обмаль. Річ у тім, що директор розщедрився і дозволив випускним класам з'їздити в місто під наглядом біолога.

Сам учитель, який не очікував такої підлості, спробував вставити хоч слово, але його нахабно заткнули. Потім чоловікові повідомили, що "дітям потрібно визначитися в житті та зрозуміти, чого вони хочуть" і порадили не сперечатися з керівництвом. Біолог, який так і не зрозумів, як розважальна поїздка пов'язана з кар'єрою і подальшим навчанням, тільки зітхнув і спробував знайти плюси у своєму становищі. Принаймні в дорозі буде тихо, бо навряд чи хтось наважиться голосно поводитися при Холлі. На цьому плюси закінчувалися, проте чоловік не здавався і намагався зрозуміти, яку ще вигоду зможе отримати від поїздки. Поки що ідей не було, але чоловік не впадав у відчай.

Так ось, зараз Дана подивилася на годинник, на вкрай сонну мене і, на відміну від моєї скромної персони, не заморочуючись усілякими нормами моралі, прочинила вікно і вилила вниз воду з графина, що стояв на тумбочці.

- Твою ж! - зовсім не романтично перервалася пісня.

Ех, от якби мені Холл так заспівав, я б його миттю пробачила, забувши про всі образи.

- Не лайся при дитині! - висунулася у вікно матір. - Ти їй і так поспати не дав, невдачливе створіння!

Я теж підійшла до скла і побачила мокрого батька. Так, варто було віддати належне маминій влучності: влучити з другого поверху невеликою кількістю води прямо на одну маківку - справа не з простих.

- Чому невдачлива? - проворчав Люк.

- Обрати з двох вікон неправильне - це треба вміти, - пиркнула матір і зачинила вікно.

Потім подумала, знову відчинила і кинула в Люка моїм підручником історії.

Моїм підручником історії, чорт забирай! І байдуже, що я його навіть не відкривала - це була чудова підставка для чайних чашок та й узагалі особиста власність. Крім того, батька було банально шкода.

- Мам! - обурено гукнула рудоволосу.

- Не будь жаднюгою, - тут же осадила мене та. - Мати гроші заробляє, а тобі одного підручника шкода.

- Мені тата шкода, - тихенько відповіла я.

Дана примружилася і знову висунулася у вікно. Вона могла не побоюватися, що підручник прилетить назад, адже Люк прекрасно знав, що після такого в доступі до будинку йому точно відмовлять.

- У доньки поїздка, а ти їй ранок зіпсував, - театрально вигукнула жінка, а потім, задоволена собою, пішла з моєї кімнати.

- І що за поїздка? - пролунало запитання з землі.

- У Нью-Йорк, - відповіла замість матері я.

Люк хижо посміхнувся і, щось бурмочучи собі під ніс, пішов геть. Ех, якщо я в сорок років буду схожою за характером хоч на одного з батьків, то мені вже заздалегідь шкода свого майбутнього чоловіка.

Тим часом Дана розвинула бурхливу діяльність і носилася будинком у пошуках того, що "треба обов'язково взяти з собою в поїздку, все-таки кілька днів удома не з'явлюся". Заспокоїлася матір тільки після обіцянки охолодити її вже перевіреним способом і демонстрації наново наповненого водою скляного графина.

Нарешті ми вийшли з дому, причому мати вирішила проводити мене прямо до автобуса.

- І навіщо? - не зрозуміла я намірів матері. - Хочеш переконатися, що я напевно поїхала і точно вже не повернуся?

Ображено стиснувши губи, Дана відповіла:

- Я просто за тебе хвилююся і хочу перевірити, чи все буде нормально.

Як виявилося, такі думки завітали не тільки в її голову. Кілька батьків уже навертали кола біля автобуса, поки їхні дітлахи та мої однокласники за сумісництвом влаштовувалися всередині.

Серед натовпу проводжаючих (на чотири дні виїжджаємо, що вже, можемо й не повернутися) з'явилася й Альона. Поруч із жінкою нікого не було, та й сама вона виглядала сумною і пригніченою. Колишня веселість зникла, немов і не було її. Чомусь виникло відчуття, що з'явися я зараз у Холлів удома, Альона більше не натякатиме на наші з Алексом стосунки і не жартуватиме постійно.