Частина 28

Знаєте, як зазвичай відбувається зміна пір року? Зима йде, даючи весні вступити у свої права, але вже через вісім-дев'ять місяців ця холодна тварюка повертається! Ні, у нас у місті цілий рік зберігалося тепло, на відміну від деяких інших регіонів країни, а ось про Холла(точніше, про його мінливий настрій) можна було судити так само, як і про зиму.

Хлопець знову прийшов до школи в темному одязі, він знову дивився на всіх навіть без тіні посмішки, та й узагалі нічого більше не нагадувало про того Алекса , з яким ми разом малювали плакати, готуючись до проєкту, інколи навіть сміялися та й узагалі чудово проводили час.

Було нестерпно важко дивитися на людину, з якою нещодавно ще так добре, як виявилося, спілкувалася, а ось тепер... не могла навіть підійти й привітатися.

Це було навіть якоюсь мірою боляче.

І це, чорт забирай, лише другий день від моменту припинення спілкування з Алексом!

Ось Холл увійшов до класу разом з Логанм і попрямував до кінця кабінету, тоді як Логан пішов до мене.

- Кларк, не заважай, - попросив однокласник, відштовхуючи мене вбік і вмощуючись на сусідній стілець.

У них з Левісом тепер така традиція чи що: постійно сідати поруч із моєю скромною персоною? Особисто мене ця ситуація аж ніяк не тішила, я була б не проти розміститися поруч із Алексом.

- І що ти тут забув? - поцікавилася в Логана.

Помітивши незадоволений погляд хлопця, додала:

- Крім мозку, зрозуміло.

- Завали-ка ти хлібало, люба, - фиркнув Логан і відвернувся.

- Так, і совість теж десь тут загубив, - промовила я в спину нового сусіда по парті.

Однокласник нічого не відповів, мабуть, навмисно мене тепер ігноруючи. Або це була чоловіча солідарність (а як же, образила моя нахабна персона Алекса), або Логан просто був не в настрої.

Несподівано Логан повернувся до мене і промовив:

- Ось чого тобі не вистачало, Кларк?

Значить, усе-таки через Холла образився.

Цього разу вже я промовчала, бо не було сенсу щось говорити. Та й навіщо потрібно було пояснюватися перед Логаном? Адже якщо навіть він мені й повірить (що в принципі малоймовірно), то впертого Холла йому не переконати.

До речі, до слова про Алекса...

Я почала озиратися, бажаючи побачити, куди сів Холл. І яке ж було моє обурення, коли хлопець опинився поруч із Евелін.

Тут же виникло дике бажання схопити Хілл за волосся і бити, бити, бити... Але я ж дівчина, вірно? Адже не можу ж я так вчинити...

Хоча чому не можу?

Хтось давно ще сказав мені, що за свою долю треба боротися. Треба робити все, що можеш, усе, на що здатна, щоб домогтися потрібного результату!

Тому я, не звертаючи жодної уваги на повний підозри погляд Логана, піднялася зі стільця і попрямувала в бік Еві. Алекс демонстративно не звертав на мене жодної уваги, продовжуючи розмовляти з дівчиною про останню колекцію якихось суконь.

Боже, Холл говорив про сукні!

Це настільки "правдоподібно", чорт забирай!

Здається, Алекс теж зрозумів, що тема була обрана неправильно, але це його анітрохи не збентежило. Хлопець перебив Евелін і почав розмову про вчителя економіки. Якщо він думав, що це виглядало менш незвично, то він помилявся. У принципі, Холл, який розмовляє з кимось подовгу, - це видовище ексклюзивне, на яке навіть квитки слід бронювати заздалегідь.

- Алекс, - я нарешті підійшла до парочки, яка розмовляла, і відволікла однокласника від захопливого заняття, - ми могли б поговорити?

Байдуже на мене глянувши, Холл промовив:

- Не думаю, що мені це буде цікаво.

Ображено підібгавши губи (тільки б не заревіти і не виставити себе на посміховисько), я все ж попросила ще раз. Але тепер Алекс навіть не спромігся відповісти і лише зарозуміло на мене подивився перед тим, як знову повернутися до Еві.

Ледве пересуваючи ноги, я все ж підійшла до власного стільця і вперлася поглядом у вчительський стіл. Логан, який сидів поруч, кілька разів кашлянув, привертаючи до себе увагу, а в мене перед очима все ще стояла нещодавня сцена і слова Холла.

Такі холодні й неприємні слова.

- Кларк, це було логічно, - сказав раптом Логан.

Здивована його словами, я тут же подивилася на хлопця. Цього разу в його очах було не тільки невдоволення, а й банальна жалість.

- Що логічно? - не зрозуміла я.

- Що Холл пішов, - знизав плечима Логан. - Адже ви домовлялися, що починаєте зустрічатися, щоб Алексові Евелін не докучала?

Я слухняно кивнула. Так, загальний сенс був приблизно такий.

- Ну, так тепер Хілл- не проблема. Раніше вона Холла дратувала, а тепер він до неї нормально ставиться, із симпатією, - продовжив Логан.

Я з силою стиснула в руці олівець, попутно впиваючись нігтями в долоню. Зрозуміло, якоюсь мірою Логан мав рацію.

Ось тільки все, що він говорив, було страшенно неприємно і вже на підсвідомому рівні викликало огиду.

- Ти міг би помовчати? - попросила Логана.

- Заради того, щоб зробити тобі приємність? - уточнив він. - Ні, не міг би.

- От же сраний му... - почала я, лише в останню мить помітивши вчителя, що входить у клас.

Логан зрозумів, чому я заткнулася, і невинно запитав:

- То хто я там?

- Му-му-му, - відгукнулася я. - Російські книжки читав?

Негативно замотавши головою, Логан прикрив очі.

- Так і знала, що ти неосвічений, - повідала хлопцеві.

Той не звернув на мій випад абсолютно ніякої уваги, продовжуючи розгойдуватися на стільці й гортати зошит.

Під час пояснень викладача все ж не стрималася і кинула ще один погляд на Алекса. Той продовжував про щось тихо розмовляти з Евелін, чимало мене цим дратуючи. Про що можна розмовляти з цією недалекою дівчиною так довго? Обговорювати модель сукні для випускного?

Чи, радше, для Осіннього балу, який мав відбутися за тиждень. Спочатку передбачалося, що підемо ми туди з Холлом, але ось тепер... я навіть боялася припустити, як саме відреагує Алекс, якщо я запропоную йому піти разом. У будь-якому разі, реакція буде не найприємнішою.