Частина 27

Складалося стійке відчуття, що "противний ранок" - це подія не одноразова, а дуже навіть постійна. Річ у тім, що наступний день починався не краще за попередній. Після вчорашньої дивної розмови з Вікторією я кілька годин намагалася додзвонитися до Холла, але хлопець вперто не відповідав.

Мені навіть почало здаватися, що шизофренія не тільки до Віки в гості завітала, а й до її брата. Проте, слухавку Алекс не брав, а я все більше нервувала. Вилазка до будинку сімейства Холла теж ніякого результату не дала, оскільки двері були замкнені, а нікого живого поблизу не спостерігалося.

Побачивши в дзеркалі відображення якогось дивного пом'ятого хом'яка, ще більше засмутилася. І що ж за день сьогодні такий противний! Спустившись униз, я одразу ж натрапила на Дана. Учора ми поговорити так і не змогли, бо жінка з роботи повернулася дуже пізно, і я вже спала. А ось зараз, здається, намічалася серйозна розмова.

Отже, "неприємна подія номер один", зйомка!

- Емілі, - мати втомлено потерла рукою очі. Напевно, знову сиділа половину ночі за комп'ютером, продовжуючи доробляти те, що не встигла розрахувати на роботі. - Ми хотіли поговорити...

Дана зробила глибокий вдих і сперлася на перила сходів. Відразу було видно, що розмова виявиться не з легких. Утім, після знайомства з Люком я не сумнівалася, про кого саме ми будемо тлумачити.

- Мамо, - про всяк випадок зачепила матір за руку, - ти єдина моя рідна людина, пам'ятаєш? Що б ти не сказала, я переживу.

Жінка боязко посміхнулася мені у відповідь і трохи заспокоїлася.

- Емлі, - знову почала вона, не зраджуючи своїй звичці постійно називати мене на ім'я, навіть тоді, коли можна було б це ім'я й не казати, - у тебе є батько.

Яка несподівана новина.

- Знаєш, - обережно промовила я, - це й так було зрозуміло. От суто біологічно по-іншому я народитися не могла.

Мимоволі посміхнувшись, Дана знову потягнулася рукою до очей. А я домоглася потрібного ефекту: мати тепер практично не турбувалася і могла говорити спокійніше.

- Твій батько живе в цьому місті, - знову вимовила матір.

Отже, настав час витягувати з рукава прихованого короля! Хоча, якщо судити з прикиду, Люк більше на даму був схожий... але не будемо ображати того, хто взяв безпосередню участь у процесі мого зачаття, і зійдемося на тому, що Мазур був тузом.

- І його звуть Люк, - підказала матері.

- Так, - відгукнулася мати, знову примружуючись і потираючи повіки.

І тільки через кілька секунд до Дани дійшло те, що саме я сказала. Піднявши на мою скромну персону здивований погляд, жінка видавила:

- А звідки ти знаєш?

Я зі зітханням опустила сумку на сходинку сходів, що ведуть на другий поверх, і сама присіла поруч із нею. Здається, розмова обіцяла бути довгою.

- Ми вчора познайомилися, - повідала родички.

Дана стиснула губи і знову примружилася, тільки цього разу в цьому жесті не було втоми. Тільки бажання вбивати, повільно і з тортурами. Загалом, така собі суміш прагнення до некрофілії та БДСМ, яка відверто лякала, оскільки виходила від матері.

- Ось старий хрич, - видавила матір.

Я тут же закашлялася. Ну, знаєте як це буває, коли ти робиш глибокий вдих, а в цей момент якась скотина каже щось несподіване, немов спеціально моменту чекала. Ось так було і зараз. Зайшовши в нападі кашлю, все ж прохрипіла у відповідь:

- Він на рік молодший за тебе.

- І про це поговорити встигли? - підняла брову Дана.

Старанно закивавши, я продовжила боротися з кашлем. А ось жінка тепер уже насторожено поглядала на мене.

- А про що ви ще розмовляли? - уточнила мати.

- Про однокласників, - уточнила я. - Ще про нічні клуби, алкогольні коктейлі та всілякі дурниці.

Тепер на мою чарівну посмішку Дана відповідати не стала, мабуть, намагаючись знайти вихід із ситуації. Через якийсь час вона все ж подала голос.

- Емілі... - невпевнено протягнула вона.

Спокій уже встиг покинути матір, і зараз вона знову нервувала. І бачити власну матір у такому стані було нестерпно, це мало не фізичного болю завдавало.

- Мамо, - я різко встала і підхопила сумку, - тобі нема за що вибачатися, чуєш? Ти маєш право на особисте життя, нехай навіть із такою неприємною людиною, як Люк.

О, а випадок тут, виявляється, запущений, якщо мати з такими емоціями про... мого батька згадує. Це прямо як я згадую, як у Холла яблуками кидалася і подумки його ведмежам називала.

- Загалом, можете знову почати з ним спілкуватися, я тільки "за", - просвітила матір, підходячи до вхідних дверей.

- Ми занадто різні, - відгукнулася Дана, не рухаючись із місця. - Як вершки і людина, у якої алергія на молоко.

Уже переступивши через поріг, я обернулася до матері, такої самотньої, сумної та віддаленої, і промовила:

- Але ж алергію можна і вилікувати, вірно?

***

До школи я увірвалася за десять хвилин до початку першого уроку і тепер почувалася чудово, адже встигла ж! Встигла!

Уже геть забувши про те, яке неприємне передчуття було вранці, я в піднесеному настрої попрямувала до Холла, що стояв біля нашої з ним парти. Алекс про щось тихо перемовлявся з Логаном, коли я підійшла до нього впритул і радісно запитала:

- Ну, як справи?

Побіжно глянувши на мене, Холл продовжив обговорювати із Логаном якийсь новий фільм. І чому мене раптом вирішили ігнорувати?

- Ау, Північний полюс... - помахала рукою перед обличчям у хлопця.

Однокласник поморщився і відсунув мою кінцівку вбік, тепер навіть не повертаючись до мене. Така поведінка Алекса дуже навіть насторожувала.

- Холл, який тюлень тебе вкусив? - прямо поцікавилася в однокласника, остаточно дійшовши висновку, що сама в ситуації не розберуся.

Так само, не перериваючи розмови з другом, Алекс підхопив свій рюкзак і разом з Логаном покрокував у кінець кабінету.

Отже, наступний акт - "неприємна подія номер два".