Частина 25

Я не могла відвести погляду від Евелін, оскільки дівчина мала справді епічний вигляд: рот її був відкритий, очі вирячені, а сумка будь-якої миті могла випасти з рук, оскільки її власниця була в справжньому шоці. Утім, не одна Хілл здивувалася: усі учні не без жаху дивилися на задоволеного собою Холла, який розсікав коридором у темно-зелених джинсах і піджаку.

Слава Сатані, футболка була не смарагдова, а світло-жовта.

Одяг хлопця був не зовсім яскравим, але водночас сильно відрізнявся від того, який він зазвичай носив. І у своєму новому костюмі нагадував мені Алекса коника.

Такого великого коника.

І в голові одразу ж думка промайнула: "Якщо я зараз йому про це скажу, то він мене відразу пошле чи ще й познущається?"

Холл тим часом акуратненько обігнув Евелін і попрямував до нас з Еллою. А Хілл підгинала губи, спостерігаючи за хлопцем. Здається, вона була готова розплакатися будь-якої миті. Я б, звісно, могла спробувати її втішити, але єдине, на що я була здатна в таких ситуаціях, було "не треба більше плакати, скотина скиглива" або "ніхто не винен у тому, що сталося, просто ти така ідіотка".

Загалом, не варто було навіть намагатися.

Насправді цей шкільний день був таким, що запам'ятався найбільше, тому що щасливі були всі: учні, вчителі й навіть директриса. І якщо від першого сміху з боку Холла хтось ще здригнувся, то потім люди швидко зрозуміли, що його сіятельство Алекс перебуває сьогодні в доброму гуморі, тож можна його не побоюватися.

Неприємності почалися в обід, коли Холл кудись зник. Озирнувшись і дійшовши невтішного висновку, що хлопець кудись звалив, я разом із Еллою поспішила в їдальню.

- Ти нового вчителя німецької бачила? - поцікавилася дівчина, сідаючи навпроти мене.

- Цього симпатичного блондина, так? - перепитала я, згадуючи згадану Еллою особистість.

Міллер коротко кивнула, а наступної миті завмерла на місці, як заєць перед машиною, що на повній швидкості на цього вуханя летить. Судячи з реакції дівчини, за мною стояв Холл.

- Змінюєш-ш-ш-ш? - пролунало над вухом шипіння, а потім тихий сміх.

Озирнувшись, подивилася на Алекса. Хлопець був веселий і милий. А в руках в однокласника було морозиво.

- Яка краса... - вирвалося в мене.

А що б ви самі сказали, побачивши смачне ескімо?

- Дякую, - відгукнувся Холл.

- Де ти його взяв? - продовжувала допитуватися я.

Алекс нерозумно примружився, потім подивився на мене, потім на морозиво. Здається, комплімент щодо "принади" він прийняв на свій рахунок.

Нічого, у всіх у житті бувають прикрощі.

- У магазині на сусідній вулиці, - незворушно відгукнувся Холл, сідаючи на стілець поруч зі мною і простягаючи моїй скромній персоні ескімо.

Швидко він, однак, отямився.

- Так ти в найближчий супермаркет встиг збігати? - скептично поцікавилася в Алекса.

Але потім кинула погляд на його костюмчик і виправилася:

- Точніше зістрибнути.

Холл відкинувся на спинку стільця і голосно розреготався. Джош, який у цей момент хотів засунути до рота пиріжок, швидко відклав випічку, щоб не вдавитися. Так, Алекса, який сміється, шкільні мешканці ще жодного разу не бачили!

- Ти мене вражаєш, - промовив хлопець, трохи заспокоївшись. - Навіть сильніше, ніж коли гарячим чаєм облила.

На обличчі Холла з'явилася безтурботна усмішка, немов він згадав про щось дуже приємне. А ось я все ніяк не могла зрозуміти, про який чай він говорить.

- Не було такого, - повідала Алексові.

- Було, - негайно відповів однокласник.

Боже, він би ще язик показав, випускник клятий!

- Якщо я щось не пам'ятаю, то цього не було, - просвітила хлопця.

- Жіноча логіка, так? - поцікавився Логан, який підійшов до нас.

Обережно поставивши на вільний краєчок столу склянку із соком, хлопець сів поруч із Холлом. На друга він зрідка кидав дивні погляди, мабуть, не звик ще до його вигляду.

- Жіноча мудрість, - поправила я хлопця.

- Оксюморон*, - хмикнув той (прим. Автора: оксюморон - з'єднання непоєднуваного, наприклад, "гарячий сніг").

Елла, яка уважно вслухалася в слова Логана, тихенько хмикнула, за що Джош несильно клацнув її по лобі. Ага, ось так от маленькі дурні хлопчики в дитинстві б'ють маленьких розумних дівчаток, а потім ще й дивуються: чому ж рівень інтелекту в цих самих дівчаток такий мізерний часом буває?

- Міллер, коли ти хмуришся, то схожа на бурундука, - несподівано вимовив Логан.

- Логан, коли ти намагаєшся дотепно жартувати, то схожий на ідіота, - відгукнулася я, добре, що білявка рота відкрити не встигла.

Логан же перевів погляд на мене і примружився. Здається, зараз ще дехто отримає порцію образ, замаскованих під жарт.

І це "дещо" вже точно не Холл!

- Кларк, а ти зараз схожа... - почав хлопець.

Але я хлопця нахабно перебила.

- Не раджу закінчувати фразу в той момент, коли в мене в руці ніж, - порадила однокласнику.

Тут же Логан покосився на практично тупий ножик у моїй руці. Такі ось прилади в нас у шкільній їдальні були! Директриса на всі прохання купити нові віджартовувалася, що ці, на відміну від нещодавно куплених, - безпечні: діти, порізатися і палець собі відпиляти не можуть. Ну, а те, що діти ними взагалі нічого відпиляти не можуть, зокрема і їжу, - це не так уже й важливо.

Так от, Логан не без розчулення дивився на ніж у моїй руці й в будь-який момент був готовий посміхнутися. Здається, ситуація його забавляла, а ось я досягти потрібного ефекту не змогла.

- Припини, - пролунав голос Алекса.

Логан подивився на друга і згідно кивнув, мовляв "зрозумів, не дурень; принаймні не зовсім дурень; ну вже точно не останній дурень; останній у нас Джеймс, моє законне місце - передостаннє".

- Я просто веселюся, - миролюбно сказав хлопець. - У друга дівчина нарешті нормальна з'явилася. Радість ключем б'є, розумієш?