Частина 24

Холл йшов неширокою парковою доріжкою і зрідка кидав погляди на Емілі, яка йшла поруч. Дівчина задумливо дивилася під ноги, огинаючи кожен камінчик, що валявся на стежці. І з боку це виглядало досить мило.

Повторивши ще раз про себе цей епітет дівчині, Алекс мимоволі посміхнувся. Так уже, мило...

- Кларк, от ти квіти любиш? - поцікавився хлопець.

Дівчина, яка все ще думала про своє, підняла погляд на Холла і насупилася, обмірковуючи відповідь.

І це було вкрай мило...

"Досить повторювати вже це слово!" - подумки завив Алекс.

- Люблю, - відгукнулася Емілі.

А Холл мимоволі уявив, що він щойно поставив їй інше запитання, але відповідь отримав саме цю. Та це було б ми... Зарозумілість танцювала б на руїнах невпевненості, а самооцінка сходила б на престол за руку з гордістю.

- І які квіти ти любиш? - спокійно запитав Алекс.

Кларк провела рукою по обличчю, змахуючи волосся, що заважало. Потім дівчина прикусила губу і почала вирішувати, що краще: червоні троянди чи червоні тюльпани. Поки що лідирував перший варіант, про що Емілі й розповіла однокласнику, продовжуючи вивчати дорогу, щоб не впасти.

Адже вона пам'ятала своє феєричне падіння з велосипеда п'ять років тому.

Тоді Кларк ще не вміла кататися (втім, не вміла вона і зараз), але до процесу навчання підійшла з небувалим ентузіазмом. Пообіцяла хлопцеві-сусідові спекти пиріг, якщо він надасть їй транспорт (про власну обіцянку вона невдовзі забула, за що й отримала почесне звання брехухи). Крім того, Емілі знайшла і вчителя - мадемуазель Дана погодилася показати доньці, як правильно потрібно було кататися на велосипеді.

Місцем навчання родички обрали міський парк із витоптаними доріжками (кам'яні обіцяли зробити півтора місяця тому, але про цю обіцянку забули так само вдало, як і Емілі про пиріг). Поки Дана нарікала, що не навчила доньку кататися ще в дитинстві, її недбайлива родичка сіла на велосипед, подивилася, що з себе представляють гальма, і рушила з місця.

Ось тільки не врахувала молода Кларк, що, вперше сівши на велосипед, людина могла з легкістю з нього ж і впасти. Ще більше обурення приніс той факт, що поїхала Емі не рівною стежкою, а тією, що йшла під ухил. Коли Дана помітила, що дочка з гучним вереском падає в канаву, вона, проклинаючи на чому світ стоїть, кинулася рятувати Емілі.

Відтоді велосипеди Кларк обходила стороною, не наближаючись до них ближче, ніж на кілька метрів, а немощеними стежками ходила з великою обережністю, побоюючись, що може впасти в канаву навіть без допомоги двоколісного залізного монстра.

А Холл продовжував дивитися на губи дівчини, користуючись тим, що вона цього не бачить. Водночас хлопець розмірковував, як відреагує Кларк, якщо він накинеться на неї просто в парку. З усього виходило, що Емілі відреагує неадекватно.

Утім, як і завжди.

Отже, жертву треба задобрити.

Засукавши рукава, Алекс перемахнув через живопліт, який тут ріс, щоб захистити клумби від тих порушників закону, які не могли через нього перестрибнути. Оскільки Холл до цієї групи не належав, він дуже швидко опинився по той бік огорожі й тепер самозабутньо топтав квіточки, вишукуючи серед них троянди.

Завзятим квітникарем хлопець не був, тому орієнтувався виключно на шипи. Зірвавши три червоні троянди та пошкрябавши собі всі долоні, Алекс повернувся до здивованої Кларк і простягнув їй ці творіння флори, заздалегідь обірвавши всі колючки.

- Спасибі, - прохрипіла однокласниця, з вдячністю поглядаючи на хлопця і дивуючись, коли він встиг збожеволіти.

- Звертайся, - чарівно посміхнувся їй Холл.

Емілі пообіцяла, що наступного разу, коли їй треба буде сперти квіти з клумби, вона обов'язково його покличе.

- Між іншим, вона на тебе схожа, - вимовив Алекс.

Тільки зараз він помітив, як сильно Кларк пасує її ім'я.

- Тобто ти вважаєш, що я теж колюча? - примружилася Емілі.

Холл пригадав їхню першу зустріч, подальші перепалки, під час яких однокласниця страшенно злилася, невдоволено пихкала і намагалася підколоти його, вивести з себе.

Зрозуміло, вголос про це говорити не варто було.

- Зовні, - виправився Алекс. - А всередині зовсім інша.

- Яка? - Кларк наривалася на комплімент.

- Красива, - вимовив Холл, обертаючись до дівчини.

Темне волосся, карі очі, щаслива усмішка - це все настільки прикрашало Емілі... Адже вона красивою не була. У класі були дівчата, які мали набагато кращий вигляд, ніж Кларк. Наприклад, та ж Ейвері або Евелін. Можливо, навіть Мія. Але в Емілі було щось таке, що змушувало знову на неї дивитися. Вона була... теплою.

Алекс мимоволі усміхнувся, варто було йому тільки подумати про це. Так уже, тепла Кларк і холодний він.

Ідеально, чорт забирай!

Швидко нахилившись до дівчини й посміюючись укотре над її невеликим зростом, Холл обережно притягнув її до себе і поцілував. Доводилося діяти акуратно, послідовно, щоб, не дай боже, не втекла.

Адже від Кларк усього можна було очікувати.

Вона могла заїхати йому між ніг тільки за те, що він поцілував її тринадцятий - приміром! - раз, бо їй не сподобалося б це число!

Однокласниця була здатна побити його міні-букетиком із трьох троянд, і начхати, що шипів уже не було, - однаково ж боляче!

У Троянди могло вистачити фантазії навіть на те, щоб відштовхнути його прямо на живопліт (теж, до речі, не найприємніший на дотик) і втекти.

Загалом, раціональністю від дій Кларк не віяло, і саме це часом так шалено подобалося, це приводило в захват. Тому що коли намагаєшся ховати емоції від навколишніх і, найголовніше, від самого себе, то ти повинен тримати контроль над ситуацією.

А який нахер може бути контроль, коли тобі в будь-яку секунду можуть ні з того ні з сього дати з ноги по яйцях! Вибачте за вираз, звісно.

Цього разу Кларк - слава тобі, Люцифер, - вчинила логічно: відповіла на поцілунок, зарилася у волосся хлопця, і той ледве придушив стогін.