Частина 23

Руки досі тряслися, хоча здача проєкту і пройшла, можна сказати, успішно. Принаймні, я практично безпомилково вимовила весь вивчений текст, Холл теж не підкачав: розповів свою частину, відповів на додаткові запитання, навіть на схемі щось показав.

Власне, цього року взагалі всі наші однокласники захистилися успішно, тож намічався спільний похід у кафе. Дочекавшись, поки остання пара, Сідні та Мія, покине аудиторію, Джеймс усе ж запитав у них:

- Вийшло?

Стюарт скривила губи в презирливій усмішці, мовляв "а хіба могло бути інакше". Ну, враховуючи, що в обох дівчат рівень інтелекту, на мою думку, був нижчим за середній, інакше бути не могло.

- Ну, ось і чудово! - радісно вигукнув Левіс.

За пів години ми вже прийшли в кафе і зрушили разом кілька столів. Спочатку офіціантки пробували обурюватися, але коли Холл подарував їм свій улюблений крижаний погляд, вони кинули цю згубну справу.

І ось ми сидимо. Мовчимо. Тому що народ Алекса все ж таки побоюється, не наважується зашуміти або почати веселитися. Та й настрій у всіх трохи пропав.

Сидимо. Джош жує трубочку від соку, кидаючи косі погляди в бік Холла. Міллер же звертає увагу виключно на шматок піци, що лежить перед нею, до якого вона так і не доторкнулася.

Евелін мовчки фарбує губи, не наважуючись навіть дзеркальце дістати. Ейвері тягнеться за шоколадною цукеркою, але от халепа: вазочка з цими ласощами стоїть просто навпроти Алекса. Льюис не наважується на відважний вчинок і швидко прибирає руку під стіл.

Сидимо, мовчимо, відзначаємо здачу проєкту...

Коли мені остаточно набридла тиша, я все ж легенько штовхнула Холла в бік. Алекс, здається, зрозумів, чому народ поводиться так скуто, і прокашлявся.

- Ну, чого мовчимо? - поцікавився він у присутніх. - Веселитися ж прийшли.

Усі немов цього й чекали. Хілл нарешті дістала дзеркальце і ще раз провела помадою по губах. Ейвері спокійно потягнулася до вазочки з цукерками, а Джош усе ж виплюнув трубочку і залпом допив сік зі склянки. Міллер нерішуче відкусила шматочок піци.

- Тиран, - пошепки повідомила Холлу.

Той лише усміхнувся, але відповідати не став. Мабуть, погодився. Принаймні, моя мерзенна душонка на це сподівалася...

Джеймс кудись змотався і повернувся зі звісткою, що скоро буде музика і танці. Однокласники кинули тривожні погляди на Алекса, але той незворушно вивчав чаїнки на дні чашки. Причому виглядав при цьому Холл, як сторож зоопарку, який дорвався до свободи, кинув вовка в клітку до тигрів і бажає дізнатися, а хто кого прикінчить першим?

Музика дійсно була. І танці теж. Хлопці ганьбилися, як тільки могли.

Евелін трясла грудьми, справді вірячи, що їй є чим трясти. Ейвері, обнявши Логана за шию, кружляла у вальсі. І це під швидку мелодію, ага... Логан намагався вирватися з міцного захоплення однокласниці й сумно дивився на Джеймса, мабуть, сподіваючись на допомогу.

Сам Левіс тусувався осторонь, постійно смикаючись і корчачи дивні пики. Алекс навіть відволікся від вивчення чаїнок, щоб подивитися на друга. Власне, ми з Холлом були єдиними людьми, які не брали участі в танцях.

Алекс просто не мав бажання трястися під музику, я ж не збиралася ганьбитися нарівні з Евелін і Мією. Остання, варто згадати, перебралася на стілець і вже придивлялася до столу. Але, на щастя, офіціант, який підійшов, роз'яснив дівчині, що тут пристойне кафе, а не бордель, тому краще злізти й перестати хапатися за кофту з наміром її стягнути.

- Левіс! - закричала я, перекрикуючи музику.

Джеймс, що в принципі несподівано, мене почув і на крик обернувся.

- Що? - так само голосно запитав він, підбираючись до нас.

Коли хлопець опинився прямо перед Холлом, я уточнила:

- Це ти танцював, так?

- Ага! - радісно відгукнувся Левіс, мабуть, очікуючи захоплення на свою адресу.

Я ж лише полегшено зітхнула й опустила голову Алексові на плече.

- Заспокоїв, - повідомила однокласнику. - Я то думала, струмом б'є. Ну, або від комах так відмахуєшся.

Джеймс стиснув губи й пішов смикатися далі. А я що? Навіщо ось мені його відмовляти?

Хоча, звісно, нудно відразу стало...

- Розважай мене, - веліла Холлу.

Потім уткнулася носом у плече хлопця і приготувалася слухати якусь історію. Останнім часом Алекс іноді розповідав щось про своє дитинство (ще до зради батька) або ж про пізні роки.

Але зараз, мабуть, хлопець був не в настрої.

- А навіщо? - позіхнув він, відставляючи чашку трохи далі й присуваючи до себе коробочку цукерок.

Я одразу ж забрала в однокласника солодощі й у відповідь на його незадоволений погляд пояснила:

- Розтовстієш ще, і я тебе обіймати не зможу.

Алекс похитав головою й експропріював мою склянку соку. Я ж ліниво відкидала фантики, наминаючи одну цукерку за іншою.

Потрібно було терміново розвіяти нудьгу.

- Ти не помітив, що я пофарбувалася? - ображено запитала в Холла.

Взагалі волосся я ніколи не фарбувала: частіше було просто ліньки це робити, та й колір мене влаштовував. А зараз просто це питання першим спало на думку.

- Я помітив, - відгукнувся Алекс, відволікаючись від соку.

Хмуро глянувши на хлопця з-під лоба, промовила:

- А я не фарбувалася.

Холл незворушно знизав плечима.

- А я й не помітив, - відгукнувся він.

Спочатку мені здалося, що короткий смішок з боку Алекса моїй скромній персоні просто почувся, але потім я помітила посмішку на губах однокласника, яка, на жаль, досить швидко зникла.

А всьому виною був гидкий Джеймс, який знову з'явився неподалік. Він не міг і далі спокійно в куточку смикатися? Обов'язково було до нас підходити?

Але Левіс усе ж таки знову опинився поруч і тут же звернувся до Холла:

- Круте кафе. Тут навіть караоке є.

Алекс поморщився, немов заєць, який замість моркви спробував баклажан. Хоча тоді це був би заєць-дальтонік...