Частина 22

День здачі проєкту підкрадався непомітно. І з кожною годиною ставало все страшніше і страшніше. Алекс виглядав абсолютно спокійним, і це дратувало ще сильніше. Хотілося схопити вчителя історії за волосся і потикати носом у плакат, як кошеня, що нашкодило, - в обсциканий капець.

Сьогодні ж увечері Холл зателефонував і запропонував сходити в ресторан. Тож зараз я, стурбовано озираючись на всі боки, заходила до просторої зали, заповненої людьми. Попри те, що був полудень, відвідувачі були.

Погляд зупинився на кутовому столику, за яким розмістився Алекс. От тільки хлопець забув згадати, що на додачу до смачного обіду буде ще й Джеймс. Задоволений життям Левіс сидів поруч з однокласником і щось голосно обговорював.

Але недовго.

Моя скромна персона зупинилася просто за спиною Джеймса.

- Змінюєш-ш-ш-ш? - прошипіла на вухо хлопцеві.

Левіс, як і очікувалося, схопився від несподіванки й втупився на мене сповненими жаху очима.

- Сволота, - прохрипів він, зрозумівши, що перед ним усього лише я.

Алекс кашлянув, натякаючи на те, що в товаристві дами вживати такі слова не можна, тим паче стосовно самої дами.

- Нервуєш? - поцікавився Холл, відсуваючи мені сусідній стілець.

- Розслаблювальний секс? - тут же вклинився невгамовний Джеймс.

Я не без цікавості подивилася на однокласника й уточнила:

- А ти себе як глядача чи безпосередньо учасника пропонуєш?

Левіс подавився щойно відкушеною булочкою і закашлявся.

- Ну, не можна ж так, - докірливо вимовив він після того, як Алекс кілька разів заїхав йому по спині. - У мене ж міг статися інфаркт. Я хвора людина...

- Хвора, - співчутливо промовила я. - На всю голову хвора.

Джеймс ображено на мене покосився, немов я образила його в найкращих почуттях.

- А не піти б мені... - задумливо промовив він, піднімаючись із місця.

- А не піти б тобі, - згідно кивнула я під схвальним поглядом Холла.

Левіс поморщився, але слухняно попрямував до виходу з приміщення. Неквапливо поївши, ми з Алексом наслідували його приклад. Але, вже опинившись на вулиці, я згадала, що завтра дуже-дуже важливий день і через це моїй скромній персоні досить-таки страшно. Але ж ще треба було провести половину дня вдома в спробах ще раз повторити вивчене.

- А ми всі файли підготували? - про всяк випадок запитала в Холла.

Хлопець упевнено кивнув і продовжив рух.

- А ми точно вивчили все, що потрібно? - не переставала турбуватися я.

Цього разу кивок Алекса був уже не таким упевненим. Однокласник швидко глянув на мене, але не зупинився.

- А ми плакат у школу вже принесли? - з жахом поцікавилася в Холла.

Хлопець глибоко зітхнув, щось тихо пробурмотів собі під ніс і звалив мене на плече.

- Ти що твориш? - пошепки поцікавилася в Алекса. - На нас же люди озираються!

Холл завернув кудись праворуч, але пояснювати нічого не став. У моїй голові промайнула думка, що було б непогано кілька разів стукнути однокласника, щоб опинитися на волі, але я дуже швидко від неї відмовилася. По-перше, від несподіванки Алекс міг мене і впустити. А по-друге, цей спосіб пересування хоч і був дещо принизливим, але водночас від нього тхнуло зручністю.

- І куди ти йдеш? - поцікавилася в Холла.

- У зоопарк тебе здавати йду, - хмикнув однокласник.

Я не без інтересу подивилася на кросівки хлопця. Красиві, з різнокольоровими шнурочками... І чому він, постає питання, у таких до школи не ходить? Хоча правильно ж чинить, Евелін б не пережила появу свого улюбленого ведмедика в такому взутті.

- Думаєш, візьмуть? - відгукнулася я.

- У тераріум точно візьмуть, - нахабно заявив Алекс.

Я наважилася і все ж спробувала штовхнути однокласника, але той із королівською незворушністю проігнорував мої спроби. Незабаром ми підібралися до входу в зоопарк. Утім, веселощі почалися вже біля каси, коли бідолашна продавчиня тремтячими руками простягала Холлу квиточки й злякано цікавилася, чи з власної волі його ноша прямує на територію зоопарку.

Жінці дістався тільки холодний погляд Алекса, який я не без задоволення спостерігала в дзеркалі, підглядаючи за тим, що відбувається з-під руки хлопця.

- Знаєш, а так навіть зручніше, - повідомила я Холлу, коли ми вже увійшли на територію зоопарку. - І мені не треба напружуватися, і тобі потрібно спортом займатися, заодно схуднеш.

Алекс тут же зупинився і вивантажив мене на землю. Дочекавшись, поки я зможу твердо стояти на ногах, хлопець вкрадливо запитав:

- І що ти маєш на увазі?

Ага, а тепер говоріть і далі, люди, що це дівчата турбуються через зайву вагу! Он як Холла пройняло, варто було мені тільки маленький натяк на цю тему зробити.

Замість усної відповіді, безцеремонно підняла футболку хлопця і демонстративно поплескала його по животу. Алекс скептично примружився. Можливо, це було через те, що постукала я його по ребрах. Ну, промахнулася трохи, з ким не буває?

Бажаючи виправитися, пересунула руку нижче. Але й зараз мені не пощастило, оскільки там був уже прес. Дуже не хотілося програвати в суперечці, тому довелося ще трохи опустити руку й одразу ж її відсмикнути.

- І що це було? - невдоволено запитав Холл.

- Ой, та годі тобі, - усміхнулася я, старанно шукаючи шляхи до відступу.

Алекс підняв брову, так само пильно дивлячись на мене. На кілька секунд навіть стало ніяково. І що я, постає питання, такого зробила? Я ж вчасно зупинилася, нікого не скомпрометувала!

- Між іншим, у мене завтра здача проєкту, тому я нервую і не відповідаю за свої вчинки, - нервово проговорила моя скромна персона.

Однокласник усміхнувся і притягнув мене до себе однією рукою.

- Між іншим, у мене теж, - тихо промовив хлопець, обережно заправляючи пасмо волосся мені за вухо.

І що за ніжності? Мені в таких ситуаціях ніяково стає. Досить важко, знаєте, проводити паралелі між "холодним Холлом" і "милим Холлом"!