Частина 21

- Дай олівець, - поплескала я Холла по плечу і ще раз подивилася на аркуш, на якому була схема Аустерліцької битви.

Так, окреме спасибі варто було сказати викладачці історії, яка, мабуть, теми проєктів обирала, перебуваючи в не дуже адекватному стані. Над плакатом, що лежав переді мною, та рештою інформації ми сиділи з Алексом уже цілих два тижні.

- Сама візьми, - відповів однокласник, недобре на мене поглядаючи.

Можливо, хлопець образився, що я прогнала його з ліжка, сама зі зручністю на ньому розмістившись. Тож Холлу довелося задовольнятися килимом на підлозі. На щастя, це був не маленький килимок біля порога, а доволі великий і пухнастий килим у середині кімнати, а то вийшло б зовсім принизливо.

Схопивши олівець, підправила підписи. А потім і назву одного з військ. А ще ось тут дерева стерлися...

- Емілі, якщо ти не хочеш вишукувати в книжках чергові факти й просто шукаєш, чим зайнятися, так і скажи, - пролунав голос Алекса.

- Я не хочу цього робити, - чесно зізналася однокласнику.

- А доведеться, - посміхнувся той.

Я з обуренням подивилася на хлопця, який акуратно витягнув із моїх пальців олівець і поклав перед моєю скромною персоною товсту книжку.

- З двісті третьої сторінки почни, будь ласка, - мило посміхнувся Холл. - І всі цікаві факти записуй.

Кинувши погляд на цього мінливого типа, взялася за справу. Ех, бачив би хто-небудь з однокласників Алекса в такому настрої... Я досі звикнути не могла до швидкоплинних посмішок чи то тихих смішків Холла, оскільки вони здавалися нереальними. Але після розказаної історії про причину своєї поведінки Алекс змінювався, коли ми залишалися наодинці. Так само він поводився і з Альоною, а ось до Віки ставився не так довірливо.

Читання набридло вже за десять хвилин, тому, підклавши під голову подушку, я спостерігала за Холлом.

- Так цікаво? - не витримав невдовзі Алекс.

- Цікавіше, ніж історія, - повідомила однокласнику.

- Ну, можеш мій планшет узяти, - прихильно дозволив Холл.

Я тут же потягнулася за вищезгаданим предметом і зайшла в інтернет. І, на власний подив (і неймовірну радість), натрапила на листування Алекса з Джеймсом. Як пристойна людина, читати повідомлення не стала (мама з дитинства казала, що це втручання в особисте життя, ось), а просто написала Джеймсу нове.

"Ти що пив?", - висвітилася відповідь Левіса.

І чим цьому гаду не сподобалося моє "Привіт, пташенятко"?

"Воду", - відповіла Джеймсу.

"Тебе жорстоко обдурили, - відгукнувся однокласник, - це був, напевно, чистий спирт".

Кинувши погляд у бік Холла, переконалася, що Холл зайнятий справою і на мене не звертає уваги. Отже, можна починати виводити Левіса з себе.

"Сходимо на побачення?" - швидко надрукувала, перевіряючи, що Алекс не відволікається.

"Ти здурів!?" - обурився Джеймс.

З азартною посмішкою я перевернулася на спину і знову почала писати.

"Я розчарувався в жінках, - повідомила однокласнику, - тепер мене цікавиш ти й тільки ти".

На кілька секунд Левіс замовк. Здається, у голову хлопця все ж закралися підозри.

"Так, - відгукнувся Джеймс, - почнемо спочатку. Ти де?"

"Один, у своєму великому і зручному ліжку..." - почала друкувати я.

- І м'якому, - пролунала слушна порада.

"...і м'якому", - відправила наступне повідомлення.

І тільки зараз усвідомила, що порада надійшла ззовні. Піднявши голову, виявила сидячого поруч Холла, який захоплено читав наше з Левісом листування.

- Тобі відповідь прийшла, - хмикнув Алекс і клацнув мене пальцем по носі.

А ось це зараз було прикро!

- Джеймс не зовсім уже тупий, - вимовив Холл і знову перебрався на підлогу, до книг.

Подивившись на екран, побачила два повідомлення.

"Як це звучить..." - свідчило перше.

"Що мовчимо, Кларк, у тебе відібрали іграшку чи вже вбили?" - цікавився Левіс у другому повідомленні.

- Не чесно, - повідомила задоволеному Алексу.

Відповісти хлопець не встиг: двері в кімнату відчинилися, а до нас влетіла щаслива Вікторія.

- Алекс, тато з відрядження приїхав! Ми будемо всі разом вечеряти! - радісно провізжала дівчина перед тим, як знову сховатися.

Я з жахом подивилася на Холла. Знайомство з другим батьком однокласника в мої найближчі плани явно не входило. Адже я наївно думала, що якщо батька Алекса не зустрічаю, то все нормально і він просто приходить додому пізніше. І чому, постає питання, не здогадалася в Холла про це запитати?

- У вас тут другий вихід є? - поцікавилася в однокласника, хапаючи власний телефон зі столу.

- Почекай, - окликнув мене хлопець, - зараз разом у вікно поліземо.

Так, судячи з реакції на батька, молоде покоління в особі Алекса з ним ладнає не так уже й добре. Ну, зраду батьків, через яку тобі довелося змінитися, взагалі забути нереально...

Холл відчинив вікно, виглянув, перевіряючи відстань до землі, вийняв одну ногу і... тут же засунув її назад.

- Навіть не сподівайся! - пролунав обурений вигук із вулиці.

Поглянувши вниз, виявила незадоволену Альону зі сковорідкою в руці. Мабуть, жінка припускала, що син її захоче вибратися з дому.

- Втеча провалилася? - уточнила в Алекса.

Холл похмуро кивнув, знову повертаючись у свій звичний стан. Так, такий Алекс не посміхався і не хмикав, він тільки презирливо дивився на оточуючих і практично заморожував їх власним поглядом.

- Не люблю з ним поруч перебувати, - пробурмотів однокласник. - Якщо мати й забула, то в мене не виходить. І ніби спілкуємося з ним нормально, а все одно щоразу не хочеться його зустрічати.

Взявши руку хлопця у свою, попрямувала до виходу з кімнати.

- Ти хоча б знаєш свого батька, - спробувала заспокоїти Холла, коли ми спускалися сходами.