Частина 16

Я відчувала незвичайну насолоду. І якщо комусь уже встигла спасти на думку вульгарна думка, то я цю людину, на жаль, розчарую. Моє щастя викликане було виключно тим, що гіпс нарешті зняли.

От і почувалася я, як маленький горобець, не обтяжений тягарем важкого дорослого пташиного життя.

Але і в житті молодого горобця існують не особливо приємні моменти. Наприклад, зустріч із голубом, який намагається відібрати в нього останню крихту. Але залишимо тему птахів і повернемося до нашої ситуації.

Наразі я бадьоро крокувала вулицею і вдивлялася у вивіски кафе і магазинів, відшукуючи містечко, де мала зустрітися з Бобом. Взагалі моя скромна персона безбожно запізнювалася аж на півгодини, але я логічно вирішила, що якщо хлопцю навіщось знадобилося мене бачити, то він може й почекати.

Зрештою, я все ж знайшла потрібний ресторанчик із дивною назвою. Утім, після "геніального" плану Евелін мене вже нічого не могло збентежити.

Коли я увійшла до приміщення, почала озиратися в пошуках Боба. Ось тільки хлопця ніде не було.

- Емі! - пролунав знайомий голос.

Повернувшись, побачила вищезгаданого Боба, який щасливо посміхався мені з-за кутового столика. Помахавши хлопцеві вільною від гіпсу рукою (не змогла втриматися), попрямувала до нього.

- Привіт, - радісно промовив Боб. - Як справи?

Сівши на стілець навпроти хлопця, нервово постукала пальцями по столу. Алекс так і не сказав, чи з'явиться в ресторані, але я все ж сподівалася на його розсудливість. Ну, не стане ж Алекс на все приміщення кричати, що він знає про договір Евелін та Боба? Не буде ж він прилюдно вбивати родича нашої однокласниці?

Ці та інші запитання мучили мене впродовж усієї прогулянки від будинку до місця зустрічі з Бобом.

- Усе просто чудово, - повідала хлопцеві. - Ну, у мене. У тебе не дуже.

- Чому? - не зрозумів Хілл.

- Розумієш, - довірливо повідомила молодій людині, - ти дещо необачно повівся в присутності Холла. Тож я на твоєму місці так не раділа б.

Боб моргнув і підніс до губ склянку з водою. Жодна крапелька до рота не потрапила, як би нерозумно це не звучало. І далі Хілл виконав маневр, який мав би називатися "еротичне злизування крапельки". Можливо, воно й було б таким, якби не супроводжувалося гучним хлюпом.

Боб зніяковів і вже спокійно допив решту води.

- Гарна сьогодні погода, правда? - життєрадісно поцікавився Хілл.

Так, або він глухий, або пропустив повз вуха всі мої слова, або він завжди мріяв стати метеорологом і зараз просто тренувався.

- Чудова, - крізь зуби промовила я.

Боб совався на місці. Нашу зустріч він, безумовно, уявляв дещо іншою.

- У цьому місці приголомшлива французька кухня, - сказав він. - Я замовив нам дві чудові страви.

Я вдячно кивнула і посміхнулася хлопцеві. І одразу якось згадалася нещодавня наша розмова з Алексом...

                                               """"""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""

- Так і бути, ти можеш узяти участь у цій дурній витівці, - вимовив Холл, який наївно вважав, що я справді нічого не робитиму без його дозволу.

- Спасибі тобі, Сашенька! - звела я руки до стелі.

Ні, не молилася і навіть не закручувала лампочку. Просто в Холла з шафи барахло якесь вивалилося, от і довелося захищатися всіма можливими способами.

- Як ти мене назвала? - здивовано перепитав хлопець.

- О, Боже! - не витримала я цього знущання зі своєї персони.

- Ні, не так, - відмахнувся Алекс. - До цього.

- Обійдешся, - хмикнула я.

Холл невдоволено примружився, але продовжив давати мені настанови. Отже, головним завданням моєї вечері з Бобом Алекс поставив зіпсувати його враження про мене. Звичайно, нам би це ніяк не допомогло, але дуже вже хотілося Холлу познущатися над, бідним хлопцем.

Отже, я мала діяти Бобу на нерви, виводити його з себе, діставати своєю некультурністю і хамством... принаймні, за словами Алекса.

- Загалом, поводься з ним, як зі мною, - закінчив Холл під моє незадоволене бурчання.

Так, саме це мені й згадалося, коли перед нами з Бобом поставили тарілки з якоюсь темною зеленою гидотою.

- Це равлики, - з веселою посмішкою дитини, яка вперше зробила спробу засунути пальці в розетку і дотягнутися тим самим до забороненого плоду, повідав мені Хілл.

- Дивно, - згадавши прохання Алекса, потикала в равликів пальцем.

Той одразу ж забруднився в якійсь неприємній рідині, тож руку довелося витирати. Об скатертину.

- А чому тут склянки не використовують? - поцікавилася я, відсьорбуючи водичку з миски.

Ось як собачка, чесне слово!

- Це для рук... - жалібно вимовив Боб.

- Оу, - я підняла миску і слухняно полила собі на руки над тарілкою.

Хілл прикрив очі, напевно, збираючись із думками.

- Емі, ти дуже гарна, - усміхнувся він.

Я згідно кивнула, продовжуючи тикати в неабияк промоклих равликів виделкою.

- І дотепна, - продовжив хлопець.

Я з цікавістю подивилася в темні очі. Не Боба, а равлика, зрозуміло. Чи це не очі вбитої живої істоти, а якісь незрозумілі крапки?

І тут саме собою спливло запитання.

- А вони взагалі живі?

- Хто? - не зрозумів Боб.

- Равлики! - голосно відповіла я, дивуючись недогадливості співрозмовника.

Хілл видихнув, набираючись терпіння і ніжно взяв мою руку у свою. Погладив великим пальцем мене по долоні, пильно дивлячись при цьому в очі. Я вже думала, що зараз поцілувати спробує, але ні... Боб полетів.

Причому красиво так пішов, але низько. Мабуть, до дощу це. А я сподівалася завтра погуляти в парку...

- Руки прибрав! - прошипів Холл, який і був причиною польоту Боба.

- Так він уже прибрав, - м'яко посміхнулася моя скромна персона.

Алекс невдоволено подивився на мене і знову повернувся до родича Евелін.