Частина 13

Евелін з грізним виглядом надкусила яблуко і попрямувала до дошки, своєї далекої родички. Потім дівчина схопила крейду і почала гарячково малювати якусь схему.

- Це що? - здивовано запитала Ейвері, яка стала єдиною Хілл слухачкою.

- Це те, як ми будемо мститися Кларк. Ця скотина мене вчора прилюдно зганьбила! - гордо відповіла Хілл.

Льюис не без інтересу подивилася на карлючки на дошці й дійшла невтішного висновку, що почерк у її подруги настільки ж жахливий, як і характер.

- Спочатку ми знаходимо хлопця, який стане нашим піддослідним, - з виглядом великого мислителя почала Евелін. - Він повинен буде запросити Емілі на побачення, вона погодиться, Алекс почне ревнувати і її кине.

Після емоційної тиради Хілл віддихалася і повернулася до подруги, щоб вислухати її думку з приводу плану.

- Непогано, - підтвердила Ейвері. - Але є кілька слабких моментів. Наприклад, із чого ти взяла, що Кларк погодиться? І взагалі... треба ще знайти такого ідіота, який погодиться перейти дорогу Холлу!

- Із цим не буде проблем, - млосно заявила Евелін, випинаючи груди.

Льюис подивилася на дівчину. Потім на дошку. І знову на однокласницю. Вони явно належали до одного виду, тому в ефективності плану Ейвері сумнівалася.

- Розслабся, - Евелін відклала крейду і почала приводити дошку в первісний стан. - Я попрошу свого родича, він погодиться. А Кларк просто не зможе відмовитися від невеликого побачення з ним.

Закінчивши на такій приємній ноті, дівчина кинула крейду в сміттєвий кошик, промахнулася, анітрохи не засмутилася з цього приводу і покрокувала до виходу з кабінету. Ейвері не відставала від палаючої ентузіазмом подруги.

І тепер можна було дати волю почуттям. З гучним стогоном я вперлася руками в плечі Холла і вивалилася-таки з шафи.

- Ка-а-айф, - повідала не менш щасливому Алексу, розминаючи ноги.

Усе ж таки півгодини в такій шафі навіть наодинці просидіти було б важко, а коли поруч із тобою ще й однокласник із виглядом справжнісінького шпигуна в щілину підглядає...

- Ну, ми хоча б знаємо їхній геніальний план, - хмикнула я. - А тепер розповідай, звідки така тяга до яскравих кольорів. Закохався чи що? І хто цей щасливчик?

Мені здалося чи Холл зніяковів?

Алекс відвернувся, пройшов в інший кінець класу і прибрав крейду, кинуту Евелін, назад у шухляду.

- Якщо вже на те пішло, то щасливиця, - відгукнувся нарешті хлопець.

- Тобто? - не зрозуміла я.

- Я хлопцями не цікавлюся, - поморщився Холл. - Але ні, я не закохався, просто вирішив трохи змінитися і принести в життя трохи більше яскравих тонів.

Ось це він зараз даремно сказав.

- Тоді можна ще й волосся пофарбувати, - у мені прокинулася жага змін. - У зелений. Ні, краще в червоний.

- А ще краще в зелено-червоний, - передражнив мене Алекс.

- Гарний папужка вийшов би, - осмикнула я хлопця. - Чим не пара коалі?

І в душі щось ворухнулося, коли я побачила безтурботну посмішку Холла. Коли він навчився радіти? Адже ще зовсім недавно Алекс поводився, наче моє улюблене морозиво: гарний на вигляд, але холодний усередині. А таким він мені подобався значно більше. Принаймні, зі сніговиком тепер не можна було переплутати!

Так от, щось тепле зародилося в душі й почало поширюватися по всьому тілу. Зокрема й по спині потекло...

- Лайно, - винесла я вердикт.

- Де? - озирнувся Холл.

Справді, після Хілл слід було перевірити клас на наявність екскрементів. Хіба мало... папужки можуть бути такими нестриманими.

А я тим часом скинула з плечей рюкзак і, відкривши його, із сумом усвідомила, що улюблений термос не витримав півгодинного ув'язнення в шафі й покінчив життя самогубством.

- От лайно, - повідала Алексу.

Однокласник зі здивуванням подивився на термос із чаєм, потім на мою загіпсовану руку.

- І як ти його однією рукою відкривати збиралася? - поцікавився він нарешті.

Так, з усієї можливої кількості запитань, які він міг поставити, слід було вибрати саме це.

- А я заздалегідь планувала, що він здохне, тому навіть не заморочувалася з цього приводу, - життєрадісно повідала Холлу.

А потім підняла термос так, щоб цівка стікала прямо в рот. Алексу. А що, не пропадати ж добру? Спочатку готовий обуритися Холл тепер усвідомив усю принадність солодкого чаю з ромашкою.

- Ну як? - поцікавилася в однокласника, коли напій закінчився.

- Непогано, - знизав плечима той.

Я з почуттям виконаного обов'язку закинула термос у рюкзак Алекса (не мені ж одній із зіпсованим майном ходити), дочекалася, коли на мордочці хлопця з'явиться здивований вираз, і з почуттям виконаного обов'язку вирушила до дверей.

Наздогнав мене Холл уже на стоянці й одразу повів до машини, біля якої вже давно, напевно, чатувала Вікторія.

- І де ви були так довго? - підібрала губи дівчина.

На обличчі Алекса знову з'явився той самий холодний вираз, який я так ненавиділа.

- Не твоя справа, - відповів він сестрі.

Віка примружилася і несхвально подивилася на брата.

- Якщо ти й з дівчиною своєю так само розмовляєш, то я досі дивуюся, чому вона від тебе не втекла, - сумно промовила молодша Холл.

Алекс штовхнув мене в бік машини й мовчки зайняв водійське сидіння. Віка звично прилаштувалася ззаду. А за час поїздки ніхто так нічого і не сказав: однокласник явно не бажав ні про що розмовляти, а його сестра всю дорогу кидала на родича нетямущі погляди.

Але коли ми вийшли з автомобіля, назустріч нам одразу ж випурхнула Альона.

- Емілі, - вже обійнявши доньку, попрямувала до мене жінка, - я дуже рада тебе бачити! Чай будеш?

У присутності цієї активної дамочки перебувати було безумовно небезпечно, тому довелося терміново шукати вихід із ситуації, що склалася.

- А нам із Алексом проєкт треба робити, - із сумом повідала я матері однокласника.

- Та годі, - безтурботно відмахнулася Альона. - Навіщо тобі про навчання думати? Подорослішаєш ще трохи, по господарству будеш щось робити, як порядна дружина, а Алекс мій уже заробляти буде.