Частина 12

- Вище, - повідала матір, прискіпливо дивлячись на труди рук моїх.

- Я не дотягнуся, - роздратованість у моєму голосі було чути за версту.

Дана відійшла на кілька кроків, примружилася і просканувала поглядом незадоволену мене, що лавірувала на столі й робила спроби повісити люстру.

- Спробуй усе ж таки вище, - уже м'якше попросила мати.

Я з небажанням потягнулася до стелі, намагаючись перевірити, який вигляд люстра матиме на новому "місці проживання". Можливо, це й було фатальною помилкою. Варто було, напевно, одразу прилаштувати нашвидкуруч, а не утримувати рівновагу на столі й з висунутим кінчиком язика намагатися зробити все акуратно.

А взагалі у всьому був винен павук, який з'явився в моєму полі зору ще більш раптово, ніж м'яч, кинутий Кержаковим, потрапив у ворота. Природно, як будь-яка порядна людина, яка побачила не особливо приємний предмет прямо у себе перед носом, я за інерцією відсахнулася, що було робити категорично заборонено, оскільки моя тушка все ще перебувала на столі.

Гучний крик рознісся на весь будинок. Напевно, я вперше висловлювалася при матері, немов втомлений вантажник в останні кілька хвилин важкої роботи.

- Боляче? - з жалістю поцікавилася мати, простягаючи мені заморожені сосиски.

Від болю я навіть не одразу зрозуміла, навіщо вони взагалі знадобилися: невже мати вирішила, що дитина просто зголодніла, тому й спустилася зі столу в такий неординарний спосіб?

Але коли Дана приклала холодний предмет до моєї правої ноги, сподіваючись полегшити біль, я вдячно посміхнулася.

- Дякую, - сказала матері. - Але я рукою вдарилася.

Мати тут же виправила ситуацію, і незабаром я стала щасливою власницею пачки заморожених сосисок, яку мені наказали тримати на місці удару.

- Мамо, може, до лікаря з'їздимо? - з надією поцікавилася у моєї матері.

- Ні, - в очах жінки запалився знайомий фанатичний вогник.

Востаннє я його бачила, коли Дана вирішила захопитися садівництвом і намірилася посадити помідори. У підсумку весь будинок був заставлений контейнерами з паростками вищевказаних рослин, а щаслива жінка у вільний від роботи час ходила між ними з лійкою в руках. Я ж наївно раділа, що будинок вдалося "озеленити". Всю підступність цього вчинку матері я пізнала вже влітку, коли овочі почали дозрівати, причому в чималій кількості. До того, як Дана зважилася віддати частину врожаю сусідам, ми їли помідори на сніданок, на обід, на вечерю. Добре хоч уночі мати не вривалася до мене в кімнату з вимогою спробувати черговий дозрілий сорт томатів.

Ось і тепер на обличчі моєї матері була така ж блаженна посмішка, як і тоді. Я вже заздалегідь почала хвилюватися і притиснула сильніше пачку з сосисками. Так ми й тряслися разом: я від жаху, а сосиски через свою недбайливу господиню.

- Ми скористаємося засобами народної медицини, - повідала Дана, подумки, напевно, потираючи руки.

Я згадала сумний стан нашої аптечки й сподівалася, що мене будуть просто відпоювати якимось ромашковим чаєм, а не примушуватимуть купатися вночі в озері через те, що в якійсь країні подібний ритуал вважають засобом позбавлення від безлічі хвороб.

- Для початку спробуємо вправити кістку, - почала наближатися до мене мама.

Я ж просто позадкувала. У необхідності такого серйозного підходу, особливо якщо пропозиція надходила від матері, я сумнівалася.

***

А наступного ранку Холл, який спокійно п'є в машині каву, подавився, дивлячись на мою передню кінцівку.

- Це що? - здивовано поцікавився хлопець.

- Гіпс, - радісно повідала йому я.

- Ти руку зламала? - жахнувся Алекс.

Я відчинила дверцята машини й сіла поруч з однокласником, водночас ледь не заїхавши йому сумкою по носі.

- Ні, - чесно відповіла хлопцеві. - Але мама була непохитна. Таке відчуття, що навіть у разі подряпини вона змусила б мене їхати з нею пізно ввечері до лікаря.

- А чому пізно? - поцікавився Холл, повільно виїжджаючи на дорогу, що веде до школи.

-Тому, що до цього вона намагалася все виправити самостійно, - терпляче відповіла однокласнику.

Алекс зрозуміло кивнув і більше ні про що не питав. А я крадькома роздивлялася хлопця, поки він не помітив мої підозрілі погляди.

- У чому справа? - поцікавився хлопець, сердито подивившись у мій бік.

- Та ось намагаюся зрозуміти, що в тобі змінилося, - чесно відповіла Холлу.

Однокласник невдоволено підібгав губи й замовк, уважно дивлячись на дорогу.

- О, ти футболку червону одягнув, - здивовано промовила я. - Раніше в холодні тони одягався, а тепер ось вбрався. Зізнавайся, сестра викинула всі твої інші речі?

Алекс різко зупинився на шкільній стоянці.

- Ні, вона нічого не викидала, - люто відгукнувся він.

Ага, можливо, це прозвучало б моторошно, якби на футболці не була намальована весела коала, що жує великий евкаліптовий лист.

- Який милий звір, - схвально повідала Холлу. - Тобі коали подобаються?

- Мені стріляти подобається, - огризнувся однокласник.

- По коалах? - жахнулася я.

- У тирі, - спокійно вже вимовив Алекс, багатозначно дивлячись у бік дверцят. - Тобі не час звалювати з чужого особистого простору?

Гордо піднявши голову, підхопивши сумку і заїхавши зарозумілому Холлу гіпсом по нозі, я вибралася з машини та покрокувала у напрямку до навчального закладу.

А на ґанку моя скромна персона зіткнулася зі своєю абсолютною протилежністю: відомою Евеліною, яка гарячково фарбувалася, готуючись до приходу Алекса.

- О, Кларк, - несхвально промовила дівчина.

- Чого тобі? - відгукнулася я, пильно спостерігаючи за процесом приготувань.

Хілл єхидно посміхнулася і трохи скуйовдила собі волосся на голові, щоб воно виглядало об'ємніше. Як мило... у моєї подруги в дитинстві, так папужка теж любив робити.

Судячи з ненависного погляду Евелін, останню фразу я ненавмисно вимовила вголос. Хілл напевно збиралася сказати щось безстороннє, але тут її погляд упав на мою хвору руку.