Частина 10

Ледве вирвавшись з обіймів хлопця (робити це не хотілося, але видимість-то створити потрібно), перевела подих.

- І що це було? - тихо поцікавилася в Холла.

Я очікувала будь-яких слів: "це більше точно не повториться", "це було дурною помилкою" або навіть запевнень у тому, що Алекс сам не зрозумів, що зробив. Але замість цього Холл спокійно обтрусився і, подивившись на мене, вимовив:

- Ну, за нами ж спостерігають, чого ти злишся? Якщо хлопці не повірять, то й Хілл теж.

До того ж усю фразу знову було виголошено неживим крижаним тоном. А серце немов пропустило удар: невже даремно сподівалася на те, що Алекс зможе змінитися, стати добрішим, теплішим? Або ж Холл так і залишиться байдужим і непробивним типом?

- Тобто ти це робив заради нашої вистави? - уточнила в хлопця.

- Звісно, - усміхнувся Алекс.

Напевно, ця усмішка здалася гіркою тільки через те, що й у мене по щоках готові були скотитися сльози. Коли я встигла так прив'язатися до цього беземоційного хама, якому байдуже на думку інших людей? Як можна відчувати хоч якісь теплі почуття до того, кому вони й зовсім чужі?

- Тоді, думаю, можна вже додому вирушати? - поцікавилася в Холла, розриваючись між двома бажаннями: розплакатися, як у дитинстві (голосно, мокро і зі смаком), і вмазати однокласнику так, щоб на все життя запам'ятав (подряпини, як було з'ясовано, могли протриматися на обличчі досить довго). - Чи від нас тут ще щось вимагається?

- Непогано було б рахунок, звісно, оплатити, - із сарказмом відповів Алекс. - Але з цим я і сам впораюся, не варто обтяжуватися.

Не чекаючи Холла, побрела до виходу із залу, уже заздалегідь упевнена в тому, що хлопець мене незабаром наздожене. Дійсно, за кілька хвилин Алекс приєднався до моєї скромної персони. Ба більше, хлопець ішов не один, а разом із Вікторією.

Я ж подякувала свіжому повітрю за те, що воно принесло деяку ясність, і образа на однокласника майже зникла. Я ж і погодилася допомагати йому тільки через власну ворожнечу з Евелін, то чого ж тепер так розклеїлася?

- Привіт, - радісно посміхаючись, Холл молодша схопила мене за руку. - Рада, що в цього телепня хоч хтось з'явився. А то сидить цілими днями, на комп'ютері грає, серіали безглузді дивиться, гуляє з усякими дивними особистостями.

Під "дивними особистостями", найімовірніше, малися на увазі мої дорогоцінні однокласники. Утім, я була в цьому разі повністю згодна з дівчиною. А ось Алекс, навпаки, навіть почервонів від такої кількості нахабних наклепів, опущених у його бік.

- Віко, тобі додому пора, - вважав за потрібне зазначити хлопець.

Холл примружилася і зміряла родича підозрілим поглядом, немов прикидаючи, скільки кілограм вибухівки знадобиться, щоб запустити в політ чималу тушу її братика.

- І як ти його терпиш? - зі зітханням поцікавилася в мене дівчина. - Хоча готує він чудово...

- Віко! - не стримався Алекс. - Будь добра, помовчи, а? Чи така функція у твій організм у принципі не вбудована?

Ображено засопівши, Вікторія вручила братові величезний пакет, мабуть, із якимись покупками і, стримано попрощавшись, зашагала до автобусної зупинки.

- Чому дівчата вважають, що ми повинні носити за ними речі? - схиливши голову набік, поцікавився Холл, який все ще проводжав балакучу сестричку поглядом.

- Може, тому що ти машиною приїхав, а Віка автобусом добиралася? - припустила я.

Алекс невдоволено подивився на мою скромну персону і, діставши з кишені ключі від автомобіля, рушив до парковки. Але, як і завжди трапляється в таких ситуаціях, на його шляху виникла певна перешкода, і я б не сказала, що вона хлопцеві припала до душі.

- Евелін? - підняв брову Холл, коли перед ним, як чорт із табакерки, вискочила Хілл.

- Еві, - млосно посміхаючись, поправила його дівчина і зиркнула в мій бік.

При цьому погляд однокласниці мене дещо бентежив. Востаннє на мою скромну персону так злісно дивився чотирирічний сусід, коли я зруйнувала його пісочний замок. Щоправда, мені тоді лише п'ять років виповнилося, та й хлопчину я довго запевняла, що його творіння схоже було на що завгодно, але точно не на замок, але сусід однаково образився, заїхав совком мені по маківці й, голосно схлипуючи, пішов скаржитися на згубників талантів малолітніх архітекторів.

- Алекс, чому ти знову з нею з'являєшся в громадських місцях!? - з надривом пропищала Евелін.

Я хотіла вже було зазначити, що ресторан був власністю приватною, але попереджувальний погляд Холла зіграв свою роль, і моя скромна персона слухняно затулила рота.

А Хілл часу не гаяла і вже вчепилася в рукав сорочки хлопця, тихенько підвиваючи. Завжди знала, що моя однокласниця любить фільми про перевертнів (хоча характер у неї був мерзенний не тільки в повний місяць), але не до такої ж міри!

- Евелін, тримай себе в руках, - попросив Алекс, намагаючись звільнитися від дівчини, яка мертвою хваткою вчепилася в нього.

- А їй не можна важкі речі підіймати, - повідомила однокласнику.

Холл стримано хмикнув і повторив спробу непомітного "відчеплення" від себе зайвого і нікому не потрібного вантажу. Але Хілл не здавалася і продовжувала липнути до хлопця.

- Сашенька, а що в тебе за пакетик такий? - дівчина вказала на багатостраждальний пакунок, отриманий Холлом від родички.

- А це Емілі подарунок на День Народження, - зробив спробу посміхнутися Алекс, обіймаючи мене за талію.

Ось тільки зробити це було непросто, оскільки Евелін все ще продовжувала на хлопцеві висіти.

А я мало не схопилася за голову, адже, на відміну від однокласника, Хілл точно знала дату, коли я з'явилася на цей світ.

- Так у неї День Народження через чотири місяці, - як і очікувалося, відреагувала Евелін.

Моя скромна персона почала в мозку прокручувати всілякі ласкаві прізвиська, якими дівчата зазвичай коханих чоловіків називають. Але в голову чомусь нічого путнього не приходило. Складалося стійке відчуття, що Алекс може дуже образитися, якщо його прилюдно "хом'ячком" назвуть.