Частина 9

Час минав, однокласники звикали до наших із Алексом стосунків і, що найголовніше, вірили в них. А більшого й не було потрібно, оскільки нас із Холлом усе цілком влаштовувало.

Принаймні, доти, доки не сталася одна досить цікава розмова. Ми з Алексом звично сиділи за однією партою і щосили намагалися не поцапатися знову. Я стискала зуби й благала своє бажання посперечатися скоріше заткнутися. Холл же методично клацав ручкою. Як було з'ясовано за останній тиждень, його це заспокоювало.

- Алекс, - Логан підійшов до друга. - Неправильна ви пара якась. У кіно не ходите, у кафе теж не з'являєтеся. Взагалі після дня народження того нікуди не виходили, напевно.

Оу, якщо він збирався Алекса на "слабо" взяти, то це справа марна. Холл - доросла, розумна і розважлива людина, з якою такі дурниці не спрацюють...

- А ми якраз сьогодні в ресторан збиралися, - відгукнувся Алекс.

Що я кілька секунд тому сказала? Забудьте! Та він гірший за дитину.

Логан здивовано подивився на мій кислий вираз обличчя, але сперечатися з другом не став і відсів подалі.

А я ж повернулася до сусіда по парті.

- Любий, - Холл аж пересмикнувся, - то куди ми сьогодні йдемо?

- До ресторану, - спробував відповісти безпристрасно хлопець.

Але це досить важко зробити, коли тобі в обличчя спрямована залізна лінійка.

Але, тим не менш, Алекс впорався. А далі вчинив як справжній чоловік: схопив чужорідний предмет і безперешкодно зім'яв його однією рукою.

Я з сумом подивилася на улюблену лінійку, потім на однокласника. І цього нелюда ще вважають моїм хлопцем!

- О восьмій за тобою заїду, - промовив Холл.

Я згадала, як мама метушилася під час минулого приїзду Алекса. Мені вона нічого не говорила, але з вікна висовувалася так, що мені навіть страшно стало за стан здоров'я родички.

- Сама доберуся, - повідомила Холлу.

Алекс поморщився: він ненавидів, коли з ним хтось сперечався.

- Сказав же, - прошипів хлопець.

О, хоч якісь інтонації в голосі з'явилися. Щоправда, радше зміїні, а не людські, але це вже прогрес. Хоча... змії ж теж холодні, так?

- Вони холоднокровні, - поправив мене розумник, що сидить поруч.

Стоп... я вголос чи що останнє запитання поставила?

Судячи з незадоволеної мордочки Холла, так воно і було. І порівняння з плазуном однокласнику явно не сподобалося.

- Ти коли хмуришся, на надутого хом'яка схожий, - визнала своїм обов'язком повідомити Алексу.

Хлопець закашлявся.

- Тобі до психіатра звернутися треба, - порадив він.

- Зверталася вже, - відмахнулася я.

- І як? - мені здалося, чи запитання поставили з цікавістю?

- Поки я з ним розмовляла, він встиг випити півпляшки коньяку і зв'язатися зі своїм психіатром, - ну, не казати ж однокласнику, що цей випадок стався років десять тому, а я тоді була дитиною дуже галасливою.

- Здається, я його розумію, - проворчав Алекс.

Джеймс, який підійшов, зіпсував усю розмову, оскільки Холл знову посерйознішав, а на його обличчі знову проступив холодний вираз.

А ввечері, коли я вже спускалася вниз, мамуля знову пожвавилася.

- Емілі, цей інтелігентний хлопчик знову до нас приїхав, - усміхнулася вона.

Згадавши, що з моїх однокласників вшанував нашу оселю присутністю тільки Алекс, одразу зрозуміла, хто приїхав цього разу. Вийшла на вулицю і зустрілася поглядом із задоволеним хлопцем.

- Холл, а ти, виявляється, інтелігент, - повідала однокласнику, відчиняючи двері машини.

Алекс поперхнувся і поспішив від'їхати від будинку.

- Хто тобі це сказав? - поцікавився він.

- Мама, - знизала плечима я. - Наступного разу зупиняйся на сусідній вулиці.

- Ні вже, - примружився Холл.

Що найдивніше, у його голосі почулися нотки єхидства. Невже і цей може бути шкідливим?

Поки я розмірковувала на тему морального обличчя хлопця, ми встигли під'їхати до одного з ресторанів міста.

- Прошу, - Алекс допоміг вийти з машини.

- Тебе випадково об стінку головою не били? - помітила я дивну поведінку хлопця. - Разів двадцять...

- За нами спостерігають, - відгукнувся Холл.

Коли ми увійшли до приміщення, я скривилася від надто яскравого світла.

- Так і бути, сядемо в кутку, - не пропустив цю деталь Алекс.

Вдячно кивнувши, пішла за хлопцем. Той допоміг мені сісти, при цьому легенько штовхнувши, за що отримав ображений погляд, і покликав офіціанта.

Дивлячись у меню, водила пальцем по рядках.

- По складах читаєш? - підняв брову Алекс.

- Зрозуміло, - оскалилася я.

- Добре, що ти сидиш спиною до залу, - усміхнувся Алекс. - А то хлопці із засідки тебе не зрозуміли б.

- Відколи тебе почала турбувати громадська думка? - здивувалася я.

- Що їсти будеш? - не звернув уваги на шпильку хлопець.

- Салат із креветками, тістечко з кремом і ось цю милу штучку, - повідала я.

Холл глянув на картинку, в яку я тикала пальцем.

- Це зміїне м'ясо, - повідав він. - Все ще хочеш спробувати?

Я злякано замотала головою. А на вигляд така мила страва...

Повідомивши офіціантові замовлення, Алекс відкинувся на спинку стільця.

- І чому ми з тобою раніше завжди сварилися? - промовив раптом Холл.

Я з подивом глянула на хлопця, дивуючись настільки нешкідливому формулюванню запитання.

-Тому, що в тебе огидний характер, - озвучила перше, що спало на думку.

- Я очікував дещо іншої відповіді, - усміхнувся Алекс.

Вау... це посмішка? Це справді посмішка? Так, тепер я бачила абсолютно все...

Обережно зробила ковток вина, здивувавшись тому, що навіть не помітила, коли його принесли.

- Мені твереза дівчина потрібна, - знову встряв Холл.

- Ну, тоді міг просто водичку замовити, - зазначила я.

- Це нудно, - знизав плечима однокласник.

Ось про "нудно" він даремно все-таки сказав, оскільки коли я ставила келих назад на стіл, він абсолютно випадково перекинувся, і весь напій опинився на сорочці хлопця.