Частина 8

Неквапливо перегортаючи сторінки в книзі, я поглядала на монітор комп'ютера. Фільм мав ось-ось завантажитися.

На звук вхідних дверей, що відчинилися, я практично не звернула уваги: до мене зі зрозумілих причин ніхто прийти не міг. Адже злити не кожен наважився б, особливо таким привабливим способом, як похід у гості до його відомого опозиціонера.

- Емілі! - пролунав із першого поверху крик матері.

Відклавши книжку, знайшла капці й, швидко напнувши їх, попрямувала на голос родички.

- Що? - поцікавилася в матері, яка завмерла біля сходів.

- До тебе однокласник прийшов, - тихо відповіла жінка. - Дуже милий і ввічливий хлопчик.

Я постаралася пригадати, чи існувала у нас у класі хоча б одна особистість, що підходила під такий опис. От тільки навіть здогадок у мене ніяких не було!

Напевно, саме тому в коридор я виходила з неабиякою часткою цікавості. Коли ж побачила біля вхідних дверей Холла, то на кілька миттєвостей втратила дар мови.

- Ввічливий? - ошелешено перепитала в хлопця.

- Я вмію бути милим, - усміхнувся той.

- Не віриться, - чесно повідала я йому.

Алекс лише хмикнув і підійшов ближче.

- В Логана сьогодні День Народження, - зверхньо повідав він.

- Я за нього дуже рада, - відповіла хлопцеві.

- І я їду в клуб, - продовжив однокласник.

Я ж у принципі не розуміла, навіщо він тут розпинається. Звітує переді мною, як перед ревнивою дружиною чи що?

- Їдь, - прихильно повідала Холлу.

- І ти їдеш зі мною, - безапеляційно вимовив Алекс.

Я з сумом подумала про всіма забуту книжку на столі у своїй кімнаті й усвідомила, що дійсно доведеться терміново збиратися на свято: хлопець явно не збирався здаватися.

Через десять хвилин я вже зручно влаштовувалася на передньому сидінні машини однокласника. Ось тільки останній виглядав підозріло задоволеним. Навіть замість буденної крижаної маски ось-ось норовила проступити безтурботна усмішка.

Гаразд, перебільшую трохи. Але настрій у Холла все одно був непоганий. Тому я, як найвідповідальніший ворог хлопця, вважала своїм обов'язком цей самий настрій Алексу зіпсувати.

- І як я виглядаю? - поцікавилася в Холла, старанно копіюючи тон Евелін.

- Непогано, - відповів однокласник.

- І все? - з образою поцікавилася я. - Значить так, або ти зараз же говориш мені якісь красиві слова, або я влаштовую тобі незабутній вечір.

- Гаразд, - здався Алекс. - Колібрі.

Я здивовано втупилася на хлопця в очікуванні пояснень. Однак таких не було.

- І що це означає? - не витерпіла нарешті.

- Ти просила гарне слово, - знизав плечима Холл. - Як мені здається, слово "колібрі" гарно звучить. Музично, я б сказав.

Я зі ще більшим жахом подивилася на однокласника. Або я повільно збожеволіла, або Алекс справді розмірковував на тему музики.

Але тут машина пригальмувала навпроти одного з міських клубів.

- Вимітайся, - коротко кинув Холл.

Ось, тепер я точно впізнаю звичного Алекса, який завжди підтримає в скрутну хвилину недобрим словом! Краса, та й годі!

Неквапливо вибравшись з автомобіля, з усієї сили грюкнула дверцятами. Хоч якась моральна компенсація.

Холл наздогнав мене вже біля входу в клуб, пропустив уперед (хоча його особливо ніхто й не питав) і провів у потрібному напрямку.

Незабаром ми опинилися в невеликому залі одного з тих закладів, де був і бар, і танцювальний майданчик, і навіть невелика сцена в куточку. Наші знайомі вже мирно щось випивали за одним зі столиків.

- Емілі! - радісно усміхнувся Джеймс.

Джеймс уже дійшов до того стану, коли йому не тільки море по коліно було, а й злість Алекса уявлялася не як щось наближене, а як одна з білих чайок у синьому небі над океаном.

Ось тільки хлопець не врахував, що чайки - теж істоти вельми мстиві, і злити їх вже точно не слід. Якщо подарунок на голову і не прилетить, то ще не факт, що в недалекому майбутньому він не з'явиться.

- Емілі, - продовжив як ні в чому не бувало продовжив Джеймс. - А ти свого хлопця зраджуєш?

Холл напружився.

- Ні, - твердо заявила я, відчуваючи міцну руку супутника.

А рука справді була... ага, в небезпечній близькості від шиї.

- Ну, будь ласка! - жалібно попросив Джеймс.

І тут я остаточно усвідомила, що хлопця треба рятувати. Тому що Алекс був людиною небезпечною, злою, бездушною, егоїстичною... І я знову, здається, задумалася під час перерахування якостей Холла. Загалом, не любив Алекс, коли йому дорогу переходили.

Швидко схопивши Холла за руку, повела його танцювати.

- Ненавиджу переминатися під швидку музику, - скривився однокласник.

Як на замовлення, через кілька секунд із колонок полилася повільна мелодія. Примружившись, глянула на Алекса.

- Проти такої ти нічого не маєш? - запитала в хлопця.

- Нічого, - безпристрасно відповів він.

Але наша ідилія тривала недовго, оскільки незабаром у приміщенні з'явилася Евелін.

- Хілл за курсом, - повідала Холлу.

- Тільки цього не вистачало, - зітхнув той.

Мені навіть здалося, що на обличчі хлопця промайнув вираз якоїсь приреченості. Або ж це була просто гра світла, і Алекс продовжував виділяти звичний холод.

А Евелін впевнено пробиралася в наш бік. Розпихаючи людей ліктями, дівчина невблаганно наближалася.

- Приймаємо бій чи відступаємо? - швидко поцікавилася в однокласника.

- Не встигнемо вже, - відгукнувся той.

Справді, за півхвилини Хілл вже стояла поруч із нами.

- Це нечесно, - почала Хілл.

Алекс хотів уже було щось сказати, але я зупинила хлопця. Було цікаво дізнатися, що далі скаже вона.

- Чому вона? - з гіркотою в голосі поцікавилася Евелін, тикаючи мене пальцем у груди.

Холл фиркнув.

- Не твоє - не лапай, - повчально сказав він, прибираючи руку дівчини від моєї частини тіла.