Частина 7

Наступного ранку до школи я прийшла надто рано, тож стала свідком незабутнього видовища: розлючена Евелін скаржилася Ейвері на життя несправедливе.

- А ще він відмовився від кави, яку я йому запропонувала! - шипіла Евелін. - І в усьому Кларк винна!

- Може, просто не варто було в напій так демонстративно плювати? - припустила Льюис, знизуючи плечима.

Евелін поморщилася, але варіант подруги змусив її замислитися. Здається, дівчина й сама вже погано пам'ятала подробиці.

Не особливо звертаючи увагу на роздратовану однокласницю, я звично опустилася за парту і дістала телефон. Увімкнула музику, занурилася в улюблену атмосферу...

Ага, і мало не попрощалася з цим життям і Евелін на додачу, коли переді мною щосили на стіл опустили букет.

- Це що? - приголомшено переводила я погляд із Холла на квіточки.

З квіточок на Холла. І ще разок...

- Троянди, - упевнено відповів хлопець. - Ну, напевно. Я в рослинах погано розбираюся.

Ну, значить, комусь знову кортить! Хтось знову вирішив над ім'ям моїм пожартувати!

- Алекс, ти знущаєшся? - з образою подивилася на однокласника. - Не думай, що тебе звуть набагато краще, ніж мене. Принаймні, моє ім'я не можна скоротити до образливого "Сашуня".

Холл ошелешено подивився на мою скромну персону.

- Ти вчора просила квіти... - почав він.

Так, це був найкращий момент, щоб згадати про розмову в клубі й зрозуміти, що букетик не був знущанням.

А раз так, то варто було, напевно, просити вибачення. Але... просити вибачення перед Алексом? Це вище мого розуміння.

- Дякую, - скромно промовила я.

- І? - Холл в очікуванні підняв брову.

Він справді думав, що я зараз буду сипати вибаченнями? Я сподівалася, що за два роки спільного навчання цей хлопець досить добре мене вивчив!

- І можеш уже нарешті сісти, - підбадьорила я однокласника. - Бісить, коли над тобою нависає хтось великий і пухкий.

Алекс закашлявся.

- Здається, щодо пухкого ми вже з'ясували, - прошипів він.

- Хочеш, щоб я тобі знову руками під футболку залізла? - поцікавилася моя скромна персона.

М-да, надто голосно я це запитала. Та й учитель вибрав не найкращий момент, щоб у клас зайти.

У підсумку бідна викладачка завмерла просто перед нашою партою.

- Кларк? - жалібно промовила вона.

- Дошку вимити? - з надією запропонувала я.

- До директора сходити, - жорстко поправила мене жінка. - І негайно.

Зітхнувши, почала спішно збирати речі з парти й запихати їх у сумку. Під здивованим поглядом Алекса букетик теж узяла із собою.

Поки Евелін люто нашіптувала щось усе тій же Ейвері, я неквапливо брела до дверей.

- Кларк, а віник тобі навіщо? - здивовано поцікавилася вчителька.

О, якби ви знали, хто мені це диво мистецтва подарував, то не висловлювалися б так. Але наші викладачі, які були чудово обізнані про ворожнечу "Троянди й Алекса", навіть і не підозрювали про такий варіант розвитку подій.

Ось тільки у Холла очі якось підозріло заблищали. Чорт, а мені ж подобався наш учитель географії...

Щосили я сподівалася, що мій надмірно самозакоханий однокласник нічого з бідною жінкою не зробить. Бо вона прощала мені відсутність домашніх завдань ось уже два роки.

Біля кабінету нашого всіма шановного директора було порожньо, тож зайшла я в цю милу кімнату одразу.

- Доброго дня, - привіталася зі здивованою Кіровою, опускаючись у крісло.

- І що ви тут робите? - поцікавилася жінка, мабуть, згадуючи моє ім'я.

- Кларк, - відповіла я їй. - Емілі Кларк. Мене вигнали за те, що я прилюдно обговорювала особливості анатомічної будови мого однокласника.

Ніколи не любила применшувати. От перебільшувати - це так, це непогано.
Директриса зковтнула.

- І чию ж будову ви обговорювали? - трохи хрипло запитала вона.

- Мою, - весело повідав Алекс.

Ви здивовані? Я теж. По-перше, він зробив це "весело", що в принципі суперечило самій природі Алекса. По-друге, він опинився в кабінеті директора під час уроку, причому зробив це відразу після мене. А по-третє...

- Алекс, проходь, - м'яко посміхнулася Кірова. - Чай? Кава?

У мене була тільки одна думка: "Він спить із директрисою? Вона ж стара!"

Одночасно в кабінеті прозвучало одразу дві фрази.

- Я ні з ким не сплю, - твердо заявив Холл.

- Я не стара! - обурилася директриса.

А я матюкала себе всіма мислимими й немислимими способами за вміння "думати вголос".

- Я подруга його матері, - ображено повідала Кірова. - І мені всього тридцять п'ять років.

- Сорок два, - обережно поправив її мій однокласник.

- Та я Алекса з пелюшок пам'ятаю! - продовжувала жінка.

Ось тут уже я не стерпіла, зізнаюся.

- Часто пісявся? - з ентузіазмом поцікавилася в Кірової.

- Так, постійно, - відгукнулася вона. - Щогодини доводилося...

- Я не заважаю? - гнівно поцікавився Алекс.

- А? - я перевела погляд на хлопця. - Ні-ні, можеш присісти.

А директриса вже, мабуть, знайшла вдячного слухача, оскільки простягала мені призначену для Холла чашку.

- А ще він постійно морквину облизував замість того, щоб гризти, - продовжувала Кірова. - Альону спочатку це дуже хвилювало. Вона навіть хвилюватися почала, коли Алекс часто з Логаном став у будинку з'являтися.

- Я теж у дитинстві любила морквину посмоктати, - ображено повідала директрисі. - Там на поверхні сік смачний.

- Так? Треба спробувати, - спантеличено відповіла жінка.

- Жахливо звучить, - пробурмотів Холл.

Наші з Кіровою погляди миттю звернулися до хлопця.

- Мене за поведінку вичитувати будуть? - поспішив змінити тему Алекс.

- Ніби це допоможе, - хмикнула директриса. - За що тебе вигнали-то?

- Сам пішов, - знизав плечима Холл.

- Коли я торік на іспиті в цього гада кактусом кинула, те саме мамі сказала, - повідала я Кіровій.