Частина 6

До вечірнього походу до клубу я готувалася ґрунтовно: дістала гарну мамину сукню минулого століття, в якій та частенько відвідувала святкові заходи. 

- Ти що це? - не зрозуміла мати. 

Так, у такому стані, коли й пари слів зв'язати було неможливо, вона перебувала не так часто. 

- Ностальгія, мамо, - усміхнулася я. 

Рудоволоса жінка похитала головою, але більше ніяких активних дій не робила. 

- А як там твій однокласник, люба? - промовила Дана, притуляючись до дверей. 

- Холл? - поморщилася я. 

- Він, - кивнула матір. 

- Нормально, - чесно поплескала очима. - Більше не сваримося. Сьогодні він мене навіть у клуб запросив. 

Мати з підозрою оглянула мій зовнішній вигляд: її аж ніяк не нова сукня вишневого кольору, мої улюблені зелені кеди, помаранчева бейсболка і яскраво-сині сітчасті колготки. 

Дана закашлялася. 

- Що? - я постаралася прийняти обурений вигляд. 

- Незвичний вигляд маєш, - знайшлася матір. 

- Знаю, - кивнула моя скромна персона.

Більше Дана втручатися не стала. Напевно, тверезо розсудила, що справи сучасного покоління - це справи сучасного покоління. 

Прихопивши з тумбочки жовту сумочку, обійняла матір на прощання і поспішила до виходу. З Алексом ми зустрічалися біля клубу, тож добиратися доводилося мені самостійно. 

У дієвості вбрання я переконалася вже в автобусі, коли пасажири тикали в мене пальцями й намагалися стримати смішки.

Ну, на власну репутацію мені завжди було глибоко начхати, а ось напаскудити Холлу - це як в Австралію на халяву з'їздити: і цікаво, і цікаво, і, що найголовніше, приносить величезне задоволення. 

Підфарбувавши губи, привалилася до стіни клубу в очікуванні однокласника. Але цієї сволоти навіть на горизонті не було. Що за часи, що за звичаї... 

Незабаром поруч пригальмувала недешева машинка, з якої й видерся Алекс. Невдоволено подивившись на годинник, потоптався на місці. Озирнувся. Подивився на екран айфона. Здається, побачене його не потішило. 

Потім хлопець примружився і підійшов до мене. 

- Кларк? - з жахом видихнув він. 

- Ага, - радісно посміхнулася моя скромна персона. 

- Ти знущаєшся? - проричав хлопець. 

Треба ж, наш холодний хлопчик розлютився! Але наразі мене це не особливо тішило. Краще б він зберігав спокій. І прибрав би руку від моєї шиї...

- Швидко приведи себе до ладу, - наказав Холл. 

З покаянним виглядом зняла бейсболку, продемонструвала її однокласнику і прибрала в сумку. Мій аксесуар, здається, Алексу теж не сподобався. Так і знала, що треба було брати валізу...

- Гаразд, - спробував заспокоїтися Холл, - можеш іти так. 

- І тебе навіть не хвилюватиме те, що всі вважають мене твоєю дівчиною? - ображено поцікавилася я. 

Усе-таки весь вечір вбиралася...

- Це принесе новизну в наші стосунки, - холодно посміхнувся хлопець. 

Його Високість зволили жартувати? Ну, так у Його Високості абсолютно відсутнє почуття гумору. І совість у нього відсутня, і доброзичливість, і життєрадісність, і веселість... Щось я занадто захопилася. 

Обійнявши мене за талію, Алекс впевнено покрокував до входу в клуб. 

А я злякалася. Все ж до останнього сподівалася, що він передумає. Не настільки я ігнорувала громадську думку, щоб постати перед однокласниками в такому вбранні. Та мені ж до кінця життя це пригадувати будуть!

Але додавало сил лише одне: поруч ішов ненависний Холл. Ще раз подивилася на однокласника, переконалася, що заради його ганьби готова на все!

Гордо піднявши голову, вже більш упевнено покрокувала до потрібного столика, за яким сиділи друзі Алекса. 

Першим мене побачив Логан. Ошелешено витріщивши очі, він уставився на приятеля. 

- А це моя дівчина, - скупо посміхнувся Холл. - Її, думаю, всі знають, представляти не потрібно. 

- Мило, - сперся на край столика Джеймс. - А чому ви затрималися?

- Твій друг буває дуже нетерплячим, - пристрасно промовила я, притискаючись до Алекса. 

Той здригнувся. Але швидко взяв себе в руки. 

- А чому тоді всього на три хвилини запізнилися? - єхидно запитав Логан. 

Так Холл мені ще й час не той сказав. На пів години раніше велів, скотина, приїхати. 

Ну, за все, друже, потрібно платити. 

- Ти Алекса то не переоцінюй, - засміялася я. - З таким характером йому і пари хвилин вистачить. Та й довжина, мабуть, підвела. 

Холл загарчав, і я швидко змінила тему розмови. 

- А взагалі я свого зайчика люблю. Так. Він милий, добрий, ввічливий...

- Ти зараз точно мого друга описуєш? - здивувався Логан. 

- Звісно, - відгукнулася я під пильним поглядом однокласника.  

Логан хотів запитати щось іще, але Алекс його випередив. 

- Потанцюємо? - запропонував мені хлопець. 

- Зрозуміло, - усміхнулася я, щосили опускаючи сумку на стіл. 

А що? Вона мені на майданчику заважати буде.

І навіщо на мене так докірливо дивитися? Ну, перекинула я кілька келихів на Джеймса. То хіба він проти? Адже мовчить. І нехай міміка хлопця говорить сама за себе, мені потрібно усне підтвердження!

Холл повів мене на танцмайданчик і притиснув до себе. І не думайте, що хоч комусь із нас це подобалося. На те була необхідність!

- І що за маячню ти там говорила? - поцікавився Алекс. 

Саме цього моменту я й боялася. 

- Якої саме? - злякано перепитала я. 

- Добрий, милий... - почав перераховувати однокласник. 

- Люблю прибрехати на благо, - відгукнулася я. 

- Думаєш, я не можу бути таким? - з холодом подивився на мене Холл. 

- Ти крижаний, - знизала плечима я. - Створюється відчуття, що тобі взагалі чужі будь-які емоції. Де ж тоді доброті взятися?

- Не сперечаюся, - за мить відповів хлопець. - Повернімось до цієї розмови пізніше. 

- Обов'язково, - запевнила його я. - І взагалі... Де квіти?