Наступного ранку я приїхала до університету набагато раніше, і ні – я не стала сумлінною студенткою, просто до ранку мені не вдалось стулити очей.
Після того дивного сну в голові був лише образ велосипедиста, я думала як він, чи все з ним гаразд та як я збираюсь відшукати його, за якими прикметами та і при зустрічі незнаю, щоб я йому могла сказати.
Але я була налаштована на пошуки хай там що.
В аудиторію групи зайшла брюнетка, з великими карими очима, губи були підведені темною помадою, від чого вони виглядали ще більшими, це красуня, яка знала про це і не втрачала моменту, щоб цим похизуватись, сумка від Louis Vuitton тільки підтверджувала, що вона ще й статусна. Вигнувши груди вперед, вона окинула очима присутніх та поспішно попрямувала до мене.
– Ти чого така? – залепотіла вона.
– І тобі доброго ранку, Анет, – ця лялечка була моєю подругою ще з дитинства.
– Ну! Я чекаю, ти така сьогодні.... еммм.. – і замовкла, чекаючи продовжень від мене.
– Яка? – відмовила я та закліпоніла.
– По-перше ти якась пом'ята, по-друге синці під очима такі виразні, що їм уже можна окремий Instagram заводити. Тож подруго, або ти приховуєш нові стосунки, або почався зомбі апокаліпис. Бо я тебе такою ще ніколи не бачила.